3. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Для формування висновків про екологічну ситуацію у будь-якому районі суші чи акваторії необхідні дані про хімічний склад повітря, води, ґрунтів, фізичні особливості абіогенних елементів навколишнього середовища, таблиці гранично допустимих концентрацій шкідливих хімічних речовин та сполук у водному й повітряному середовищах і наявні місцеві нормативні дані щодо промислових і енергетичних викидів і скидів, медико-санітарні норми та дані санітарно-епідеміологічних станцій про стан та динаміку здоров'я людей та інших живих істот у досліджуваному районі.

Інформація збирається у підготовчий період, а також під час експедицій. При проведенні польових екологічних робіт якісь спеціальні „екологічні методи” не застосовуються. Як правило, використовуються експрес-методи визначення необхідних хімічних чи фізичних компонентів у водному чи повітряному середовищах, які широко застосовуються при виконанні хімічних, гідрохімічних, гідрофізичних, біохімічних та біофізичних досліджень. При аналізі та обробці матеріалів досліджень застосовуються методи математичної статистики, моделювання природних процесів, сучасні фізико-хімічні електронні прилади та ЕОМ.

Узагальнюючим документом екологічних обстежень має бути польовий звіт та комплекс екологічних карт (гідроекологічних, геоекологічних, медико-екологічних, узагальнюючих чи покомпонентних, фактичного матеріалу й прогнозних). При виконанні екологічного картування використовують сучасні методи, принципи й прийоми, розроблені геологами, географами та картографами.

При дослідженнях фізико-хімічних чи біохімічних особливостей компонентів природного середовища і при складанні екологічних карт всі роботи мають бути націлені на визначення і відображення причин і наслідків формування сучасної екологічної ситуації, фіксацію й виділення тих даних і фактів, які впливають на функціонування екосистем.

Специфічними, проте, є екологічні спостереження, загальні екологічні, геоекологічні, біоекологічні чи техноекологічні описи певних територій, а також еколого-економічна оцінка існуючих ситуацій і заходів для раціоналізації природокористування. До останніх належать розрахунки забруднень водних об'єктів хімічними чи біогенними речовинами, що виносяться з сільгоспугідь або з промислових підприємств, рекреаційних навантажень на водойми, забруднень повітряного середовища, розрахунки ширини придорожніх смуг на автотрасах, площ територій, які забруднюються від інших об'єктів (на основі конкретних ГДК, обсягів викидів, метеорологічних і гідролого-гідрогеологічних умов) тощо.

Сучасні еколого-економічні розрахунки – справа складна й важлива. Відомо багато посібників, підручників і довідників, у яких наведено численні математичні формули, приклади розрахунків, таблиці й графіки, що допомагають виконувати згадані еколого-економічні розрахунки й прогнози. Розглянемо лише відомості й матеріали, що стосуються польових загальноекологічних спостережень та досліджень.

Для екологічної експедиції спорядження студента повинно бути звичайним: прилади й одяг, взуття й речі для роботи в умовах відкритого простору з врахуванням особливостей клімату, ландшафту, сезону, погоди тощо: спальний мішок, рюкзак, туалетний набір, дорожній комплект посуду, плащ, капелюх, парасолька, надувний матрац, фляга, гумові чоботи, робоче й спортивне взуття (міцне, зручне, бажано розношене), одяг робочий легкий і робочий теплий, фотоапарат з запасом чорно-білої та кольорової плівки, прості й кольорові олівці, щоденник польовий (блокнот для записів і зарисовок), лінійка, гумка, польова сумка. На кожну бригаду студентів треба мати саперну чи звичайну лопату, геологічний або звичайний молоток, туристську сокирку, сірники, електричний ліхтарик, аптечку похідну, рулетку (на 5 – 10 м), десяток стеаринових свічок, метр складаний.

Залежно від кількості студентів і викладачів, що виїздять в екологічну експедицію, необхідно мати відповідну кількість дво- та чотиримісних наметів, відер, казанів, великих каструль, бачків для питної води, радіоприймач, а також 10-місний намет для складу й 20-місний, що використовується як їдальня, приміщення для лекцій, занять, зборів, камеральних робіт тощо. Крім того, для виконання конкретних завдань експедиції, а також технічних можливостей, експедиція оснащується польовими хімічною та інженерно-геологічною лабораторіями, ящиками для зразків порід, ґрунту, рослин, пакувальними матеріалами (крафтівським папером, мішечками, пакетами), скляною тарою (стерилізованими пляшками з пробками) для взяття проб води, похідними терезами, польовим біноклем, детальною топографічною картою (масштабом 1:25000 або 1:50000) місцевості, де проводиться практика, тощо. А при можливості – сучасними приладами для польових досліджень (рН-метрами, турбідиметрами, вимірювачами кисню, дозиметрами й радіометрами, шумовимірювачами тощо).

Важливим елементом екологічної практики є техніка безпеки. Правил безпечного ведення польових робіт повинні старанно дотримуватися всі учасники практики: правильний вибір експедиційної (польової) бази, місць зупинок чи ночівель експедиції, поведінка студентів на об'єктах досліджень (річках, водосховищах, кар'єрах, заводах, відвалах гірничозбагачувальних комбінатів, звалищах тощо). Усі студенти, що виїздять на практику, повинні вміти плавати, а також бути обізнаними з правилами поведінки в польових умовах і при необхідності зробити профілактичні щеплення (проти енцефаліту тощо, якщо місцевість вважається санітарно-епідеміологічною станцією потенційно небезпечною відносно деяких захворювань).

Найзручнішим місцем для зупинки експедиції чи ночівлі є відкрита галявина на підвищенні, поверхня високої тераси над річкою на достатній відстані від крутих урвищ, зсувів або ям, якій не загрожує підйом води (особливо можливий в гірській місцевості, наприклад, у Карпатах) від зливи чи повені, сель, зсув чи снігова лавина. По можливості табір розбивають вдалині від населених пунктів, ближче до лісу, річки чи джерела з водою. На березі річки табір розташовують вище проти течії від найближчого населеного пункту.

Встановлюючи намети, необхідно міцно закріпити розтяжки кілками, обкопати намет навколо канавкою завглибшки 15 – 20 см і завширшки 15 – 20 см. Намети встановлюються в один ряд (або в два ряди входами один напроти другого) на відстані 2 – 3 м.

Вогнище для приготування їжі слід влаштовувати на відстані не ближче ніж 10 м від найближчого намету. На місці вогнища треба зняти верхній шар ґрунту з рослинністю, насилати шар піску або річкової гальки. Багаття, що горить, не можна залишати без догляду, особливо у вітряну погоду. Категорично забороняється розводити будь-які додаткові вогнища на території табору чи в маршрутах. В наметах забороняється палити й залишати без нагляду запалені свічки.

Слід бути обережними при користуванні водою: обов'язково її кип'ятити перед питтям, не пити з річок та джерел, якість води в яких невідома. Категорично забороняється без відома керівника відлучатися з табору чи об'єкта, змінювати маршрут тощо.

У маршруті треба рухатися компактно (на відстані візуального й голосового зв'язку), не розтягуватися, не відставати, на об'єктах не виходити з поля зору викладачів, бути обережними, особливо в кар'єрах, на дорогах, крутих схилах. Під час роботи на високих крутосхилих відслоненнях ніколи не ставати один під одним, а займати місця у шаховому порядку. Студенти, що працюють на верхніх частинах об'єктів, повинні обережно дробити породи, не кидати й не осипати каміння на працюючих нижче по схилу.

Слід дотримуватися правил особистої гігієни. Сміття та нечистоти скидаються у спеціально викопану канавку, яку час від часу засипають землею. Після ліквідації табору слід старанно зібрати й закопати папірці, консервні банки й інше сміття – місцевість залишити в такому ж стані, в якому вона була раніше. Слід пам'ятати, що практика є екологічною, отже, й поведінка, й ставлення до природи мають бути прикладом для інших людей.

На початку практики треба найбільш обізнаному у медицині студенту доручити надавати першу медичну допомогу в разі потреби. Він повинен завжди мати при собі бинт, йод, зеленку, пластир, деякі ліки від шлункових та застудних захворювань, гумовий джгут, а кожний студент – індивідуальний медичний пакет.

Особливо слід бути обережним біля водних джерел. У гірських річках завглибшки 0,8 м з швидкою течією купатися заборонено, а в рівнинних річках – можна лише з дозволу керівника і лише групою за умови організації нагляду й можливої допомоги з числа студентів, що добре плавають.

Якість польових екологічних досліджень, описів і узагальнень значно залежить від спостережливості студента, здатності вирізняти й помічати деталі природних чи антропогенних об'єктів, явищ і процесів, виявляти взаємозв'язки між ними. Дуже важливо правильно зорієнтуватися в даному ландшафті й виявити характер та особливості найголовніших природних явищ і процесів: знаходження місця живлення й розвантаження поверхневих і підземних вод, основні напрямки стоку останніх, особливості рози вітрів місцевості, співвідношення між площами, зайнятими лісом, сільгоспугіддями, житловими забудовами, автошляхами й залізницями та промисловими й енергетичними чи іншими об'єктами, специфіка геологічної будови району та особливості ґрунтів. Зорієнтуватися в геолого-геоморфологічних та гідрогеологічних умовах досліджуваної території студентам мають допомогти геолого-географічні карти, атлас природних умов краю, а також кваліфікований викладач.

За допомогою еколого-географічних карт та довідників визначаються основні забруднювачі довкілля (заводи, ТЕС, нафтосховища, автобази, кар'єри, аеродроми, склади хімікалій, тваринницькі ферми, звалища тощо), які ідентифікуються на місці й перевіряються. Спостерігаючи розташування об'єктів-забруднювачів і напрями й швидкість руху повітря, поверхневих і підземних вод, студенти визначають не лише напрями, але й швидкості міграції шкідливих речовин у природному середовищі, міру небезпеки для людей та екосистем.

Починаючи з першого об'єкта, кожен студент регулярно веде записи в щоденнику. Запис починається з номера об'єкта, дати, координат місця дослідження (об'єкта), метеорологічних умов і стислого викладення завдання. Далі фіксуються всі основні риси природного середовища: геолого-геоморфологічні, гідрологічні, техногенні особливості території. Детально описуються наявні види забруднень природного середовища: дими (колір, напрям руху, щільність), шуми (інтенсивність, неперервність чи періодичність, характер звуків), запахи, колір вод у водоймах, їх мутність. Описуються стан рослин (квітучий, пригнічений), тварин.

Важливо зафіксувати (і в списках, і на фотоплівці) факти екологічних злочинів (розливи нафти, паливно-мастильних матеріалів, викиди хімікалій, „нелегальні” (недозволені) звалища металолому, побутових і промислових відходів у полях, долинах річок, будівництво у заплавах, браконьєрські вирубки лісу, вилов риби, знищення диких тварин тощо), аварій, наслідків стихійного лиха (пожежі, повені, бурі, зсуви, ерозія ґрунтів).

Після якісної екологічної характеристики місцевості робиться кількісна характеристика природних елементів довкілля (повітря, води) та техногенних об'єктів на основі вимірювань (за допомогою польових лабораторій, приладів), розрахунків, довідкових даних.

Наприкінці екологічної характеристики об'єкта (території) обов'язково записуються дані опитування місцевого населення (їх свідчення щодо екологічної ситуації в районі, скарги, спостереження), а також дані місцевої санепідемстанції про стан здоров'я населення (хвороби, смертність, народжуваність, особливості здоров'я дітей) та дані ветлікаря про стан здоров'я тварин.

Приблизно за такою схемою виконуються спостереження на всіх об'єктах практики. Дані про джерела, типи, об'єми забруднень довкілля, напрями й швидкості міграції шкідливих речовин, середні дані про загальне екологічне навантаження наносяться на карту або ж складається кілька карт. Основними мають бути карта загального екологічного навантаження (екологічної напруженості) території, де різними штриховими або кольоровими знаками вказуються площі з різною екологічною напруженістю (як правило, виділяють 5 – 6 рівнів), а також медико-екологічна карта з даними про стан здоров'я населення, кількість захворювань, смертність, народжуваність, дитячу захворюваність та смертність.

Деякі особливості має обстеження й опис техногенних об'єктів. Загальна схема опису будь-якого техногенного об'єкта складається з таких основних елементів:

·     точна назва об'єкта, адреса, телефон галузі (міністерства);

·     площа, яку займав елемент ландшафту, де розміщений об'єкт;

·     використовувана сировина та продукція, що випускається;

·     споживання енергії, води, повітря;

·     шкідливі речовини, що викидаються в довкілля, та їх кількість;

·     площі, зайняті під відвалами, твердими відходами, допоміжними службами й підсобними приміщеннями;

·     які справляє теплові, шумові, вібраційні та електромагнітні впливи на довкілля;

·     економічна користь для району (регіону) і його соціально-економічне значення, кількість робочих місць, думка працівників про еколого-економічні особливості підприємства;

·     думка студента (після обстеження, опитування й вивчення еко­логічного паспорта об'єкта) про екологічність підприємства.