5.Практичні навички студента: оволодіння методиками відбору проб, лабораторних та інструментальних досліджень

Визначення кількості забруднюючих твердих речовин у повітрі поблизу промислових об'єктів, автотрас, автостоянок, автобаз, залізничних об'єктів. Підготувати кілька широкогорлих скляних банок об'ємом 3 – 4 л. Можна скористатися також пластмасовими відрами чи навіть тазиками. Одну ємність встановити поряд з джерелом забруднень (шосе, ТЕС тощо), другу – на відстані 50 м від об'єкта, третю – на відстані 100 м, четверту – 200 м. Ємності мають встановлюватися на висоті близько 2 м над землею і бути недоступними для сторонніх людей (дітей). Збір аерозолю (експозиція ємностей) має тривати місяць; за цей час необхідно регулярно оглядати й доливати воду в разі її випаровування. Після закінчення вловлювання твердих частинок з повітря ємності переносять в лабораторію для аналізів.

Визначення характеристик побутових відходів від окремого будинку або житлового мікрорайону. Розсортувати відходи, що накопичились за добу (або тиждень) за категоріями (з дозволу двірника будинку): папір, метал, пластмаса, поліетилен (кульки для упаковки), скло, харчові відходи та ін. (роботу виконувати, використовуючи фартух, робочі рукавиці й респіратор). Скласти список основних компонентів кожної категорії. Визначити загальну масу відходів і масу кожної категорії. Поділити масу відходів (загальну й за категоріями) на кількість мешканців будинку (мікрорайону). Розрахувати отримані дані на різні терміни (місяць, рік), визначити процент кожної категорії. Подумати й дати рекомендації, як зменшити кількість відходів кожної категорії, як найкраще їх використати або рециклювати (повторно використати). Опитати двірника, чи відбирає й розсортовує він побутові відходи, як саме, які відходи відбираються, куди вони відправляються і з якою метою.

Відбирання проб води для хіміко-екологічних аналізів. Велике значення має правильне визначення місць відбирання проб води з водойми. Якщо проби відбираються з річки, то обов'язково визначається напрям течії води поблизу об'єкта, після чого одна проба відбирається на 30 – 50 м вище об'єкта (вгору проти течії), друга – навпроти його, третя — на 50 – 100 м нижче за течією, четверта – на 300 – 500 м нижче, щоб можна було порівняти хімічний склад води, не забрудненої об'єктом і забрудненої, а також особливості природного розбавлення стічних вод. Для цього слід знати такі параметри, як ширина річки, її середня глибина, швидкість течії. Отримують їх з географічних довідників та карт, опитувань місцевих жителів чи безпосередніми вимірюваннями на місці.

Проби води відбираються у стерилізований скляний посуд (пляшки, банки з кришками місткістю 0,5 або 1,0 л), на який наклеюються етикетки з номером проби, об'єкта, датою й прізвищем оператора. У разі потреби у воду згідно з інструкціями додаються хімічні реагенти чи консерванти. У щоденнику робляться помітки: де, коли й для чого були відібрані проби води.

Якщо на поверхні води спостерігаються плівки, нафтові плями, піна, бруд тощо, то вони обов'язково збираються окремо в скляний посуд для дослідження, а місця відбору вказуються на карті й в щоденнику.

Відбір зразків гідробіонтів (водних організмів). Згідно з завданням, масштабами і метою екологічного дослідження, намічаються точки відбору. Це досить важливе завдання, оскільки кожна точка має бути серйозно обґрунтована з погляду необхідності, об'єктивності, економічності. Завжди треба намагатися зробити оптимальну кількість аналізів. Тому при визначенні як на карті, так і на місцевості точок відбирання повітря, води, зразків флори, ґрунту, завжди необхідно проаналізувати результати. Це дає змогу ефективно виявити взаємозв'язки між дією об'єкта-забруднювача й станом навколишнього середовища. Слід ураховувати можливі шляхи міграції шкідливих речовин, динаміку процесів, вплив рельєфу тощо.

Після визначення точок відбору зразків готуються спеціальні ємності для зберігання гідро біонтів – чисті 3–4-літрові банки з зеленого або блакитного скла з кришками, що мають отвори для циркуляції повітря, з етикетками, на яких вказуються номери об'єкта, проби, дата та мета відбору, прізвище оператора.

Зазначимо, що в межах цього практикуму вивчаються гідробіонти, як правило, дрібних і мікроскопічних розмірів (рачки-дафнії, личинки комах, черви тощо). Великі тварини (риби, жаби, раки тощо) вимагають особливих умов для свого життя (великих акваріумів із складними системами підтримання умов життя тощо), що важко зробити у звичайній екологічній навчальній лабораторії.

Зразки гідробіонтів відловлюють чи збирають за допомогою сачків з густих нейлонових сіток (можна також скористатися старими жіночими нейлоновими панчохами або колготками), спеціальних планктонних сіток та сачків або придонних сіткових збирачів. Останні встановлюються на дні водойми отвором проти течії на певний час (годину-дві або добу) й становлять квадратний короб розміром 50х50 см, в якого передньої стінки немає, а дно й боки зроблені з тонкої нейлонової сітки. Задня стінка має вигляд мішка або сачка завдовжки до 2 м, де накопичуються мешканці водойми, принесені в короб течією.

Водні рослини, наприклад, елодею, обережно викопують з корінцями з дна водойми і переносять у банку з водою, яка набирається з тієї ж водойми.

При збиранні живих істот особливо важливо виявляти обережність, уважність, спокій. Недопустимі шум, метушіння. Кількість відловлених гідробіонтів не повинна бути надто великою – тільки та, яка необхідна для досліджень.

Дозиметричний контроль (вимірювання рівня радіації повітря, ґрунту, рослин, поверхні різних предметів, устаткування, об'єктів, транспортних засобів). У полі (експедиції) використовують, як правило, портативні переносні прилади, які живляться від батарейок. Призначені вони для індивідуального дозиметричного контролю („Рось”, „Прип'ять”), та радіометричні прилади („Десна”, „Бриз”, „Белла”). При можливості можна використовувати й професійні прилади (якими користуються геологічні організації – „Бета”, СПР-86-01, ДСК-04, ДРГ-01Т).

Кожний з таких приладів має детальну інструкцію, як ним користуватися, тому описувати ці процедури немає потреби. Щодо методів дозиметричного й радіометричного контролю можна рекомендуємо за довідником: Авсеєнко В.Ф. Дозиметричні й радіометричні прилади й вимірювання. – К.: Кентавр, 2007. – 196с.