4. ПРИКЛАДИ ЕКОЛОГІЧНОГО ОПИСУ ТИПОВИХ ОБ'ЄКТІВ

Населений пункт. Об'єкт № 1. Місто Костянтинівка. _______

дата

Мета досліджень: визначення сучасної загальноекологічної ситуації й шляхів її поліпшення.

На підставі матеріалів міської санітарно-епідеміологічної станції, триразових вимірювань хімічного складу повітря в десяти пунктах у різних районах міста, кількаразових вимірювань якості питної води у водопровідній мережі та води в р. Кривий Торець, опитувань місцевих жителів, літературних екологічних матеріалів стосовно м. Костянтинівки, а також обстеження місцевих промислових, енергетичних, транспортних та побутових об'єктів проаналізуємо загальноекологічну ситуацію міста.

Костянтинівка – місто обласного підпорядкування (Донецька обл.), розміщене в долині р. Кривий Торець (притока р. Казенний Торець, басейн р. Сіверський Донець), приблизно в 50 км на північ від м. Донецьк. Долина, по обидва боки якої розташоване місто, має глибину приблизно 70 – 80 м і ширину 6 – 7 км. Поверхня переважно рівнинна, розчленована балками й ярами, перевищення висот – близько 30 м. Найбільш підвищена північна частина міста.

Опадів випадає близько 520 – 530 мм за рік. Площа зелених насаджень – близько 3,5 тис. га, але стан їх пригнічений. Переважний напрям вітрів влітку з північного заходу на південний схід, взимку – навпаки, середня швидкість вітру 0,5 – 1,0 м/с.

У місті проживає близько 110 тис. населення. Функціонують кілька промислових підприємств, серед яких найбільшими є завод „Укрцинк” з виплавляння цинку й свинцю, металургійний і хімічний заводи, завод „Вторчермет”, завод з виробництва вогнетривів, завод „Автоскло”, скловарний завод та шкіряний комбінат.

Дані санепідстанції свідчать, що найбільш екологічно небезпечним є завод „Укрцинк”, об'єм викидів шкідливих речовин у довкілля якого, у тому числі таких небезпечних, як свинець, цинк та інші важкі метали, становить  33 % від загального. З 180-метрової димової труби заводу шкідливі речовини розносяться на десятки квадратних кілометрів. Як свідчать мешканці міста, взимку (коли добре видно димові викиди) довжина димової хмари сягає 5 км, у інших заводів – від 0,5 до 2,0 км. Завод хімічних добрив і металургійний дають по 15 % загальних промислових забруднень кожен, до 20 – 30 % автотранспорт.

Основними шкідливими речовинами, які викидають вищезгадані підприємства, є двооксид вуглецю, чадний газ, оксиди сірки та азоту, сажа. Концентрації цих речовин у повітрі міста поблизу об'єктів влітку в безвітряну погоду часто в 3 – 4 рази перевищують гранично допустимі.

Завод „Укрцинк” було збудовано ще в 1930 р. Досі використовує у виробничому процесі стару агломераційну технологію печі для переплавлення свинцю. У минулому завод переробляв свинець з акумуляторів, що надходили з усього колишнього СРСР, і поставляв отриманий після переплавки свинець для виготовлення нових акумуляторів. Раніше завод виробляв близько 32 тис. т цинку і близько 19 тис. т свинцю на рік. Устаткування заводу не відновлялося і не модернізувалося протягом останніх 20 років, тому умови праці для 1600 робітників заводу (в тому числі 600 жінок) незадовільні, спостерігається не лише загальне погіршення здоров'я працюючих тут тривалий час, а й десятки випадків отруєння свинцем. На деяких ділянках заводу співробітниками Міністерства охорони здоров'я зафіксовані високі вмісти у повітрі свинцю.

Ефективність устаткування, що вловлює пил і важкі метали (фільтри), дуже низька – у 80–100 разів нижча за ефективність сучасного європейського пиловловлюючого устаткування. Незадовільним є рівень утилізації SO² (75–80 % проти необхідних 90–95 %). Дуже високими є рівні вмісту цинку й свинцю у воді (322 і 18 мг/л відповідно), які в 160 разів перевищують європейські норми.

Підвищені рівні вмісту свинцю й інших важких металів виявлено в повітрі та ґрунтах навколо заводу.

Висновки. Сучасна екологічна ситуація в м. Костянтинівка може бути охарактеризована як дуже напружена, а в районі заводу „Укрцинк” і на його території – критична (кризова), що вимагає негайних заходів. Найкращий варіант у сучасних умовах – закриття заводу „Укрцинк” і переорієнтація його робітників на інші виробництва (це виправдано і з екологічної, і з економічної точок зору).

Інші заводи, що діють у місті, потребують оновлення устаткування, реалізації низки заходів щодо екологізації виробництва, зменшення кількості шкідливих речовин у газових викидах і стічних водах.

Необхідно провести екологічну паспортизацію всіх промислових підприємств міста, розробити план заходів відповідно до вимог часу всіх технологій і ресурсокористування, налагодити службу постійного екологічного моніторингу й санітарно-гігієнічного контролю стану довкілля. Місцевим засобам масової інформації необхідно оперативно й об'єктивно висвітлювати особливості екологічної ситуації в місті, причини її виникнення, можливі шляхи поліпшення.

Гірничорудний кар'єр. Об'єкт № 2, Криворізький залізорудний кар'єр.

________

дата

Мета обстеження: визначення впливу на екологічний стан довкілля.

Об'єкт розташований поряд зі сталеплавильним заводом. Кар'єр завдовжки близько 650 м, завширшки 250 м і завглибшки близько 85 м. За матеріалами технології видобування залізної руди, документації виробництва, а також польовими обстеженнями і вимірюваннями розглянемо екологічну ситуацію у  цьому районі.

Залізна руда (залізовмісні кварцити) добувається вибуховим способом. Родовище циркоподібними терасами заввишки 3–5 м постійно розробляється в глиб товщі землі. Планомірно на певних ділянках забою щоденно буряться отвори (шпури), в які закладаються патрони з вибухівкою, що підривається. Маса подрібненої породи навантажується екскаваторами на автосамоскиди й відвозиться на збагачувальну фабрику.

Робота гірничорудного кар'єру негативно впливає на довкілля:

·     знищено великі площі родючого ґрунту в районі кар'єру (понад 35 га займають кар'єр, під'їзні шляхи, відвали, підсобні будівлі, склад пального); ґрунт не складається й не зберігається, тому після закінчення експлуатації кар'єру його рекультивація значно ускладниться й буде дорожчою;

·     тривалі вибухи спричинюють викидання в повітря тисяч тонн шкідливих і дуже шкідливих речовин, які осіли в радіусі близько       5 км навколо кар'єру, забруднили ґрунт і ґрунтові води;

·     постійний негативний шумовий вплив вибухів на екосистеми в радіусі близько 5 км навколо кар'єру;

·     значне забруднення навколишнього середовища під впливом потужного автотранспорту (вихлопні гази, розливи й випаровування паливно-мастильних матеріалів) і видобувної техніки (екскаватори, компресори, насоси);

·     велику небезпеку становлять мінералізовані, забруднені підземні води, які відкачуються з кар'єру.

Стічні води, що утворюються в процесі видобування руди (83 млн. м³ на рік), містять хлор в концентраціях до 250 мг/л, а загальна кількість завислих у воді твердих частинок становить 10–100 г/л, тобто надзвичайно висока. Відбирають воду з кар'єру п'ять потужних послідовно з'єднаних (знизу догори) насосних станцій, які переганяють цю воду у низку відстійників вгорі. Загальна місткість цих відстійників 260 млн. м³. Протягом року лише 24 млн. м³ стічних вод з відстійних басейнів рециркулюється й використовується для промивання руди. Траплялися випадки, коли насосні станції були неспроможні відкачати всі стічні води, які нагромаджуються в кар'єрі, і тоді брудні води потрапляли в р. Інгулець 14-кілометровим каналом металургійного заводу. Забруднення підземних вод пов'язане як з просочуванням стічних вод з відстійників, так і з забруднювачами, що надходять з повітря і шляхом інфільтрації від інших техногенних об'єктів і процесів.

Висновки. Сучасна екологічна ситуація в районі кар'єру напружена. Першочерговими заходами щодо її поліпшення мають бути підготовка й реалізація проектів з очищення стічних вод за допомогою нових технологій та вдосконалення технології видобування залізної руди. Крім того, необхідно передбачити аварійні ситуації, пов'язані з перенакопиченням стічних вод як у кар'єрі, так і у відстійниках. Ще один захід, який найважче реалізувати, – це зведення до мінімуму витікання брудних вод з відстійників через дно й стінки.

Примітка. До цього опису доцільно додати інформацію щодо ситуації, яка фактично склалася в районі кар'єрів у Криворіжжі наприкінці 1995 р. Значне скорочення видобування залізної руди за останні 2 роки значно порушило технологію відкачування стічних вод з кар'єрів і шахт. Раніше, при плановому завантаженні всіх технологічних ланок, разом із стічними водами, які надходили у відстійні басейни, сюди ж подавалась також подрібнена пуста порода (шлам, або „хвости”, чому басейни-місткості називаються хвостосховищами). З часом хвостосховища заплановано перетворювалися на площі з твердим ґрунтом (вода профільтровувалася й стікала). Частину стічних вод з відстійників відбирали на технічні потреби гірничозбагачувальних комбінатів і після використання, розбавивши чистою водою, скидали до р. Інгулець та р. Саксагань. На сучасному етапі, коли пустої породи стало набагато менше через зниження об'ємів виробництва, а кількість відкачуваної води не зменшилася (ділянки видобування руди в кар'єрах не можуть бути затоплені), вода стала нагромаджуватися в хвостосховищах катастрофічними темпами, перетворивши їх на величезні озера. Об'єм води став критичним уже в 1994 р. і постало питання про термінове аварійне скидання зайвих вод з накопичувачів гірничо-збагачувальних комбінатів Кривого Рога. Але це не було виконано. Наприкінці 1995 р. цим питанням уже почала займатися спеціальна державна комісія. Ситуація стала ще більш загрозливою. Як заявили спеціалісти Мінекобезпеки України та Криворізької державної регіональної екологічної безпеки, товща води басейну-відстійника Північного гірничозбагачувального комбінату може в будь-який момент прорвати дамбу. Тоді величезна маса пульпи піде на місто Кривий Ріг. Ударна хвиля поблизу дамби буде заввишки близько 20 м, а біля міста, в кількох кілометрах нижче, – близько 6 м. Вона змиє дачі на берегах р. Саксагані, с. Веселі Терни, радгосп ім. Шевченка, затопить чверть м. Кривий Ріг (постраждають сотні тисяч мешканців). Далі по р. Інгулець ця вода досягне смт Снігурівка і докотиться до Миколаївської області, забруднивши Жовтневе водосховище, яке постачає питною водою м. Миколаїв.

Тому аварійний скид накопичених вод – не кращий, але єдиний вихід із ситуації, що склалася.

Природний заповідник. Об'єкт № 3. Український природний заповідник „Дунайські плавні”._______

дата

Мета обстеження: визначення основних причин зменшення біорізноманіття.

Природний заповідник „Дунайські плавні” – це водно-болотні заповідно-промислові території в авандельті Дунаю неподалік с. Вилкове. Цей район – наймолодша частина дельти р. Дунай, яка сформувалася порівняно нещодавно (150 – 200 років тому). Ландшафт району швидко змінюється, оскільки на місці мулових накопичень утворюються нові острови та інші утворення суші. Цю територію вважають однією з найбагатших в Європі за станом різноманіття флори й фауни.

Загальна площа заповідника 14851 га вздовж узбережжя Чорного моря, в тому числі 9251 га суші та 5600 га акваторії. Сформований (отримав офіційний статус) заповідник у 1981 р.

У заповіднику налічується близько 560 видів рослин (11,4% української флори), у тому числі кілька унікальних видів (обліпиха крушиноподібна, водяний горіх, сальвінія плавуча, зозулинець болотний, білоцвіт літній). Фауна заповідника налічує понад 5000 видів (серед них 67 видів птахів, у тому числі такі рідкісні, як баклан малий та гусак червоногрудий, пелікан звичайний та далматський, 25 видів ссавців, у тому числі видра, норка, горностай, лісовий кіт, лисиця, заєць). У водах заповідника мешкає 92 види риб, але їхня кількість швидко зменшується, а стан та якість дедалі погіршуються.

Аналіз екологічних матеріалів по району, дані польових обстежень і досліджень (якості води, повітря, випадків браконьєрства, локальних забруднень, трансграничного переносу й випадання забруднень тощо) показав, що:

·     поступово погіршується (зростання по експоненті) якість повітряного й водного середовищ внаслідок збільшення перенесення шкідливих речовин промислово-виробничого і сільсько-господарського походження з Західної Європи водами Дунаю та повітряними масами з Північно-Східної Румунії;

·     мають місце перевилов риби й багато випадків браконьєрства щодо риб і ссавців;

·     зафіксовано випадки вимирання окремих видів риб, ссавців, птахів;

·     природоохоронна діяльність у заповіднику не відповідає вимогам і нормам через скрутне економічне становище;

·     низький рівень екологічного контролю й моніторингу.

Висновки. Бажано переглянути структуру адміністрації заповідника з метою поліпшення кількісного й якісного складу штату; слід порушити питання про об'єднання із сусідньою територією з метою створення національного парку з більшими повноваженнями, коштами, правами. Посилити державний екологічний контроль і вивести екологічний моніторинг на сучасний європейський рівень; залучити до співробітництва й екологічного контролю вчителів-географів та біологів з найближчих сіл разом з учнями – членами екологічних гуртків. Залучити матеріальну допомогу з програм Чорноморського та Дунайського екологічних фондів.