3. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ДАНИХ ОТРИМАНИХ ПІД ЧАС ЛАНДШАФТНО - ЕКОЛОГІЧНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

Первинні дані повинні бути оброблені, систематизовані, приведені до виду, зручного для отримання висновків. Записувати їх слід в польових щоденниках, на бланках, чи перфокартах у журналах спостережень.

Існує багато способів систематизації первинних даних. Традиційним є спосіб перетворення їх у карти. Він ні в якому разі не втратив свого значення, хоча поруч з ним виросли нові могутні способи обробки зібраних зведень. З математичної точки зору картографічний метод складається в розташуванні добутих фактів на папері в порядку географічних координат. Прогрес картографії, розробка способів демонстрації на картах щільності, динаміки явищ, просторових відносин у функції часу і т.д. заново зводять картографічний метод до рангу основного методу дослідження ландшафтно - екологічної навчальної практики.

Карта підходить переважно для експедиційних робіт, профіль - рівною мірою - для стаціонарних. Первинні дані записуються в визначеному порядку. Якщо вони ранжируються за інтенсивністю процесу, то розташовуються в таблиці в порядку його посилення чи послаблення. Якщо вони розміщені в просторі, то їх зручно виписати по квадратах ліворуч, праворуч і зверху вниз. Якщо вони раніше розподілені на групи (наприклад, тварини і рослини), то описуються в систематичному порядку. Якщо вони випливають, один за одним у часі, то даються в хронологічній послідовності. Нарешті, якщо вони не піддаються систематизації по жодному з цих ознак, то виписуються за алфавітом місць перебування чи за порядком чисел. В усіх випадках порядок має служити меті, а при ранжируванні - для визначення його ваги, ролі, порівняльного значення.

При обробці стаціонарних спостережень велике значення мають грають графіки. Ніщо не може краще підготувати матеріал для одержання висновків, як наочно виконаний графік процесу. Найпростіша форма графіків - стовпчикові діаграми, гістограми. При їхній побудові по осі абсцис відкладається відстань, чи час, чи градації ведучого фактора. На відповідних відрізках будуються стовпчики, висота яких пропорційна середній величині функції на даному інтервалі. Якщо доцільно з'єднати кілька стовпчиків в один, то він будується широким, пропорційно числу об'єднаних інтервалів, а висота його береться рівній середній висоті стовпчиків, що він заміняє.

Статистичні зв'язки між природними факторами можуть по-різному і з різною інтенсивністю виявлятися на територіях різного масштабу. Так, на великому просторі спостерігаються зональні зв'язки, наприклад, між грунтами і рослинністю. Сосна росте на піщаних і дрібно - кам'яних грунтах помірного поясу, але на дрібних ділянках, оточених сосновими борами, вона виростає і на болоті і на чорноземі. Таким чином, кожна кореляція має характерний масштаб прояву, і на це треба зважати при обчисленні кореляційної залежності. На фонові кореляції накладаються локальні варіації,   іноді   зовсім   іншого   походження.

3.1. Як систематизувати ландшафти.

Існують два підходи до систематики ландшафтів. Один з них : перехід від ландшафту до територіальних систем більш високих рангів - фізико-географічних регіонів того чи іншого порядку. Така процедура, називається фізико-географічним районуванням і дозволяє характеризувати території з

тим чи іншим ступенем деталізації екологічної ситуації. Однак фізико-географічні описи, складені по великих регіонах, не повністю відповідають екологічним задачам характеристики ландшафтів, територіальних об'єктів які є дуже складними і гетерогенними в ландшафтному відношенні. При районуванні зовсім не обов'язково, щоб поєднувані ландшафти були подібними, одноякісними. Головним критерієм при цьому служить не подібність, а зв'язок, просторові відносини, територіальна єдність складових частин, а також спільність їхнього історичного розвитку.

Інший шлях систематики, що дозволяє навіть при високому ступені узагальнення зберегти істотні, типові якісні ознаки досліджуваних об'єктів, - це об'єднання їх за ознаками якісної подібності, тобто типологічної характеристики. Розходження буде лише за ступенем цієї подібності: загальних ознак на нижчих ступенях більше, на вищих - менше. При класифікації ландшафтів, як І інших об'єктів, неминуче приходиться вибирати загальні ознаки, відмовляючись від індивідуальної специфіки кожного з них. При районуванні на перший план виходить індивідуалізація - кожен регіон унікальний, неповторний, і чим він складніше, тим унікальніший. Аналізуючи типологічні (тип, клас, вид) характеристики ландшафту з екологічної точки зору ландшафти можуть бути територіально роз'єднані, важливо тільки, щоб вони були схожі один на одного.

Обидві системи закономірні і необхідні. Якщо типологічна класифікація - універсальний, загальнонауковий спосіб узагальнення, то районування - специфічний для охорони довкілля через особливу увагу, що приділяється галузі просторовим зв'язкам і відносинам. Типологічно близькі ландшафти мають подібний комплекс природних умов і ресурсів і однаково реагують на людський вплив. У багатьох випадках занадто складно і недоцільно аналізувати й оцінювати кожен ландшафт окремо , і тут на допомогу приходить класифікація, у якій величезна безліч ландшафтів зведена до відносно невеликого числа типових груп. Але при розробці деяких великих регіональних народногосподарських проектів, наприклад проекту перекидання частини стоку північних рік на південь, необхідно аналізувати великі і складні фізико-географічні регіони, що поєднують різнотипні ландшафти, тобто районування.

При всіх принципових розходженнях між районуванням і типологією ландшафтів не можна ігнорувати і визначений діалектичний зв'язок між ними. Як у районуванні, так і в типології відбиваються, хоча і по різному, універсальні природні закономірності, яким підвладна ландшафтна диференціація. Одна з найважливіших географічних закономірностей - широтна зональність, обумовлена розподілом сонячного тепла по кулястій поверхні Землі. У ландшафтній оболонці всі природні процеси підвладні зональності, унаслідок чого ландшафтна оболонка диференціюється на систему регіональних одиниць високого рангу - ландшафтних зон і підзон (часто виділяють ще більш великі широтні підрозділи -фізико-географічні пояси: арктичний, помірний, субтропічний і ін.).

Інша універсальна закономірність ландшафтної оболонки - секторність. Вона обумовлена взаємодією океанів, і материків. Від співвідношення океанічних і континентальних повітряних мас залежить ступінь континентальності клімату, кількість опадів. Це дозволяє розділити материки на фізико-географічні сектори

Гіпсометричне положення (висота території над рівнем моря), форми рельєфу, петрографічний склад гірських порід, характер новітніх і сучасних тектонічних рухів - усе це створює найбільшу строкатість і контрастність у ландшафтній структурі. Подібні прояви, пов'язані з твердим підґрунтям, часто називають азональними. У розміщенні великих форм і структур земної кори є свої закономірності, однак вони не укладаються в порівняно просту послідовність зміни територіальних одиниць, властивим зонам і секторам. Ландшафтні пояси обумовлені дією гіпсометричного фактора. Характер твердого фундаменту лежить в основі диференціації багатьох ландшафтів (регіональних систем складного рангу) як фізико- географічні країни.

Оскільки виклад усієї системи еколого-географічного районування не входить в нашу задачу, ми назвали лише вищі зональні, секторні й азональні одиниці, до яких нам ще належить звернутися. На відміну від цих - вищих категорій регіонального еколого географічного розподілу ландшафт поєднує у собі як зональні, так і секторні й азональні ознаки. По всім трьох групах показників він однорідний і неподільний. У ньому як у фокусі сходяться всі лінії регіональної диференціації екологічного стану ландшафтної оболонки.