Препарати
Ентеросорбція
Інформація про препарат Ентегнін Уведення
Однією з умов видужання і підтримки здоров'я є своєчасне виведення з організму шкідливих продуктів, що нагромадилися, і баластових речовин. У період розвитку багатьох захворювань виникає стан, що іменується сучасною мовою ендогенною інтоксикацією (ЭИ), або ендотоксикозом. У процесі життя людина випробує і переносить ендогенну інтоксикацію не раз - при грипі або банальних застудах, розладах травлення або високій температурі й у багатьох інших випадках. Інтоксикація дає відчуття хвороби і поганого стану, визначаючи його вагу (Н.А.Біляків, 1994).
Виділяють наступні форми ЭИ:
ретенційні - утруднення виведення з організму кінцевих продуктів метаболізму,
обмінні - нагромадження в організмі проміжних продуктів метаболізму, резорбційні - утворення й усмоктування продуктів тихорєцького розпаду,
інфекційні - усмоктування продуктів розпаду і мікробних токсинів (В.В.Рибачков і Э.В.Малафєєва, 1986).
Перелік ендогенних токсинів досить різноманітний. До них можна віднести біогенні аміни, регуляторні пептиди, компоненти калікреін-кінінового каскаду, проміжні і кінцеві продукти коагуляції і фибріноліза, перекісних процесів, компоненти системи комплементу, лізосомальні ензими, групу речовин середньої молекулярної маси, бактеріальні токсини й інші продукти обміну. У залежності від характеру і ваги захворювання в біологічних рідинах організму накопичуються ті або інші ендогенні токсини. Ендотоксини здійснюють пряма або опосередкована дія на ефекторні органи, клітки і субкліткові структури.
Крім ендогенних токсинів, видаленню з організму при лікуванні можуть підлягати клітки крові, імунні комплекси, імуноглобуліни, антигени й інші компоненти. З іншого боку, на тлі збільшення числа ксенобіотиків зростає ризик розвитку лікарських захворювань і відбувається широка алергізація населення. Природно, що в подібній ситуації встає питання про виведення з організму ксенобіотиків, у тому числі надлишку лікарських засобів (Н.А.Біляків, 1994).
СОРБЦІЯ ЯК МЕТОД ЭФФЕРЕНТНОЙ ТЕРАПІЇ ЗАГАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА І ВИДИ СОРБЕНТІВ
Ентеросорбція (ЭС) - метод, заснований на зв'язуванні і виведення з організму через шлунково-кишковий тракт із лікувальною або профілактичною метою ендогенних і екзогенних речовин, надмолекулярних структур і кліток.
Ентеросорбенти - лікувальні препарати різної структури і складу, що здійснюють звязку речовин у шлунково-кишковому тракті шляхом адсорбції, іонообміну і комплексообразуванню.
Сорбенти мають різні властивості і можуть розрізнятися по ряду ознак:
1. За лікарською формою і фізичними властивостями: гранули, порошки,
таблетки, пасти, гелі, суспензії, суспензії, колоїди, інкапсульованні матеріали, харчові
добавки.
2. За хімічною структурою: активовані вугілля, силікагелі, цеоліти,
алюмогелі, окісні й інші неорганічні сорбенти, харчові волокна й ін.
По механізмах сорбції: адсорбенти, абсорбенти, іонообмінні
матеріали, сорбенти із механізмом дії, сорбенти з каталітичними
властивостями.
4. По селективності: неселективні, селективні монофункціональні, селективні, бі- і поліфункціональні.
Поділ ентеросорбентів за лікарською формою має істотне значення для медичної практики, тому що з цим зв'язані зручність застосування препаратів і вибір сорбенту для лікування хворих з конкретними захворюваннями. Але всі сучасні ентеросорбентів повинні відповідати наступним основним медичним вимогам:
. а) не мати токсичні властивості;
б) бути нетравматичними для слизуватих оболонок;
в) добре евакуюватися з кишечнику;
г) мати гарні функціональні (сорбційні) властивості;
д) не викликати дисбактеріозів;
е) мати зручну лікарську форму.
Ентеросорбція сприятливо позначається на біоценозі кишкової мікрофлори. Тижневе застосування ентеросорбентів зменшує число умовно-патогенних штамів і збільшує присутність сапрофітних представників кишкової мікрофлори.
Адсорбенти беруть на себе частина функцій органів елімінації ендотоксинів метаболітів. У результаті зменшується метаболічна навантаження на печінку і бруньки з характерним зниженням споживання цими органами кисню, виділення з організму вуглекислого газу і неграничних вуглеводнів (Н.А.Біляків, 1994).
11.2. ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИКСА
ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ІЗ ХРОНІЧНОЇ
НИРКОВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ
Проведено спостереження за двома групами хворих хронічним гломерулонефритом з порушеннями функціонального стану бруньок: контрольної, де пацієнти одержували традиційну дезінтоксикаційну і симптоматичну терапію, і основний - у якій поряд із традиційними дієтичними і медикаментозними методами лікування хронічної ниркової недостатності використовувався силикс.
Контрольна група включала 42 хворих (28 чоловіків і 14 жінок) у віці 20-43 років, у тому числі з початковими проявами хронічної ниркової недостатності (І ступінь) - 10, II - 16, III - 11, IV - 5. В основну групу ввійшли 46 пацієнтів (29 чоловіків і 17 жінок) у віці 18-41 долі. По ступені ваги хронічної ниркової недостатності смороду розподілялися в такий спосіб: І - 12, II - 16, III - 11, IV - 7 хворих. Як видно з представлених даних, групи порівнянні по статі, вікові і ступеневі ваги захворювання. У всіх хворих була зареєстрована артеріальна гіпертензія; у 24 хворих контрольної групи й у 28 хворих основний був виявлений, за даними клініко-лабораторних досліджень, нефротичний синдром.
Критеріями оцінки впливу препаратові були самопочуття хворих, динаміка об'єктивних даних, результати лабораторних досліджень: зміст сечовини і креатинину крові, рівень ліпідних показників, білкового й електролітного складові крові, зміст гемоглобіну й еритроцитів крові. Загальний стан пацієнтів оцінювалося щодня, а рівень сечовини, креатинина, зміст гемоглобіну й еритроцитів - щотижня. Інші біохімічні показники визначали до і після 25-28 днів лікування. Силікс призначали в дозі по 3 м у виді водної суспензії за час до їжі 2-3 рази в день протягом 25-28 днів.
Поліпшення самопочуття, зниження рівня креатинина і сечовини відзначене в 24 з 42 хворих (57 %) контрольної групи й у 34 з 46 хворих (74 %) основної групи. Рівень креатинина і сечовини знизився (табл. 11.6) більш значно в пацієнтів основної групи.
Таблиця 11.6. Динаміка рівня (ммоль/л) креатинина і сечовини в сироватці крові хворих хронічною нирковою недостатністю (ХПН) під впливом лікування силіксом
Ступінь ХПН Термін дослідження Основна група Контрольна група
Креатинин Сечовина Креатинин Сечовина
І До лікування Після лікування % зниження 0,25 ± 0,09 0,16+0,06 36 14,6 ± 2,4 9,44 ±1,7 35 0,26 ± 0,07 0,19 ±0,06
27 13,9 ±1,5 10,6 ±1,7 24
II До лікування Після лікування % зниження 0,55+0,11 0,38 + 0,06 31 27,4 ±1,5 17,7 ±1,3 35 0,54 ±0,21 0,45 ±0,11 17 25,5 ±1,2 22,2 ±1,5 13
III До лікування Після лікування % зниження 0,81 ±0,18 0,61± 0,20
25 32,8 ± 3,2 21,9 ±2,9
33 0,79 ± 0,40 0,67 ±0,12 15 28,8 ± 3,2 25,8 ± 2,4 10
IV До лікування Після лікування % зниження 1,06 ±0,29 1,00±0,25 6 46,8 ± 4,5 44,9 ± 5,8 4 1,07 ±0,22 1,02 ±0,25
5 43,7 ± 5,2 44,7 ± 4,3 -2
У цілому До лікування Після лікування % зниження 0,62 ± 0,05 0,47±0,032 4 27,4 ±1,2 21,2 ±1,3
23 0,61 ±0,03 0,52 + 0,04 15 26,5 ±1,4
23,6 ±1,7 11
Дослідження динаміки показників азот видільної функції бруньок виявило значно велику ефективність силікса в хворих хронічною нирковою недостатністю І, II й III ступенів у порівнянні з пацієнтами в термінальному ступені. При цьому у всіх випадках зниження рівня креатинина і сечовини було більш значним (у 1,6-2,1 рази) у групі хворих, що одержували силикс, у порівнянні зі зниженням цих показників у контрольній групі. Установлено, що в основній групі в хворих хронічною нирковою недостатністю І ступеня зниження зазначених показників, аж до повної нормалізації, наставало в середньому на 5,7 діб раніш, ніж у хворих контрольної групи. У хворих хронічною нирковою недостатністю II й III ступеня зниження рівня креатинина і сечовини було вірогідно великим в основній групі обстежених у порівнянні з контрольної. Зміна змісту гемоглобіну й еритроцитів мало аналогічну тенденцію, хоча і менш виражену. Явного впливу силикса на рівень загального білка й альбумінів крові в хворих хронічною нирковою недостатністю не відзначено. Динаміка цих показників у більшому ступені була обумовлена характером плину захворювання, чим впливом лікування. На рівень електролітів крові (калій, натрій, кальцій, магній) силикс у хворих хронічною нирковою недостатністю істотного впливу не робив.
Аналіз приведених даних дозволяє визнати виправданим включення силікса в комплексну терапію хворих хронічною нирковою недостатністю.
43
11.3. ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИКСА ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ЕКЗЕМОЮ І ПСОРІАЗОМ
Ентеросорбція, як ефективний детоксікационний прийом, з успіхом застосовується при харчовій і медикаментозній алергіях, кропивниці, псоріазі, атопічної дерматиті, екземі, червоної волчанке й інших захворюваннях [17]. Ефективність прийому силікса була вивчена в 250 хворих екземою і 160 псоріазом. Гостра екзема діагностірована в 154, загострення хронічної - у 96 пацієнтів. У 77 хворих діагностірована мікробна екзема, у 164 - щира, у 9 -екзематозна еритродермія. Обмежена форма псоріазу спостерігалася в 19 хворих, розповсюджена - у 113, псоріатична еритродермія - у 86, артропатия - у 20. Площа поразки до ЗО % шкірного покриву визначена в 156 хворих екземою і 48 хворих псоріазом, від 30 до 60 % - відповідно в 65 і 63, понад 60 % - у 29 і 49. З метою з'ясування ролі синдромові ендогенної інтоксикації в патогенезі екземи і псоріазу досліджували рівень средньомолекулярних пептидів до і після лікування. До лікування в крові хворих екземою установили підвищення рівня молекул середньої маси в 1,9 рази (0,452 + 0,031 усл. ед.), у хворих псоріазом -у 2,5 рази (0,727 ± 0,023). Для більш повного підтвердження ролі синдромові ендогенної інтоксикації в патогенезі екземи визначали сорбційну здатність еритроцитів до і після лікування в хворих екземою й у контрольної групи. У хворих екземою цей показник склав 62,6 ±1,8 %, що в 1,7 рази перевищує контрольні цифри (37,1 + 1,4 %).
З урахуванням наявності ендотоксикоза при екземі розробили і застосували комплексну терапію з включенням що коригує дезинтоксикаційного препаратові, експургаторного методові, антиоксидантів (вітаміни А и Е, аевит), адаптогенів (настойка елеутерококу, валеріани), зовнішньо - борної мазі, кремові Унни з додаванням кортикостероїдів, примочок, дієти з обмеженням споживання солі, жирів, вуглеводів. Хворим псоріазом до перерахованому вище додавали ультрафіолетове опромінення за зональною схемою, ванни з відварами вівсяної полови (або соломи) і чистотілу.
Лікування силіксом хворих екземою і псоріазом вироблялося після заглибленого клініко-лабораторного дослідження. Препарат призначався в дозі 1 м (1 чайна ложка) на півстакана води за 1 ч до їжі 3 рази в день при площі поразки до 60 % шкірного покриву, а при поразці понад 60 % - по 2 м 3 рази в день. Курс терапії хворих екземою і псоріазом продовжувався в середньому відповідно 48 і 23 дня, хворих груп порівняння - 45 і 29 днів.
У результаті проведеного комплексного лікування видужання на ступило в 179 (71 %) хворих екземою й у 85 (53 %) хворих псоріазом, значне поліпшення - у 55 (22 %) і в 48 (30 %), поліпшення в 12 (5 %) і в 27 (17 %), без зміни - У 2 (1 %), погіршення - у 2(1 %). У контрольній групі - відповідно в 63 і 50; 17 і 35; 6 і 12; 7 і 3 %; 7 %. Після лікування встановлене зниження рівня средньомолекулярних пептидів: у хворих екземою він склав 0,289 ± 0,025, а в хворих псоріазом у стадії ремісії - 0,327 ± 0,018. Відзначено зниження сорбционної спосібності еритроцитів у хворих екземою до 38,1 ± 1,57 %, що свідчіть про доцільність впровадження в практичну дерматологічну службу знтеросорбционної терапії силіксом для санації хворих зкземій і псоріазом
44
11.4. ВИКОРИСТАННЯ СИЛИКСА ДЛЯ ДЕТОКСИКАЦИИ ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ
Прогресування ракового процесу може приводити до розвитку синдромові ендогенної інтоксикації, прояву якого залежати, в основному, від трьох факторів: дискантного впливу пухлинного процесу на метаболізм і іммунокомпетентну систему хворого; інвазіровання або здавлювання злоякісною пухлиною життєво важливих органів; терапії, що приводити до деструкції новотвору [18, 19]. Відомо також, що прогресування процесу приводити до погіршення загального стану онкохворих, а локалізація злоякісного новотвору обумовлює специфічні особливості симптоматики ендогенної інтоксикації. Тому для проведення клініко-лабораторного порівняння проявів інтоксикації і виділення специфічних і неспецифічних особливостей синдромові ендогенної інтоксикації в залежності від стадії захворювання і локалізації пухлинного процесу було обрано три різних локалізації раки.
Усього обстежено 83 хворих раком грудної залози, 157 хворих раком легень і 73 хворих раком стравоходу у віці від 31 до 76 років.
16
НОВІ НАПРЯМКИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ СИЛИКСА
Наявність у силікса унікального комплексові фізико-хімічних властивостей (табл. 16.1), мабуть, дозволити використовував ти його більш широко в медицині, фармації, а також у зооветеринарии, сільськогосподарському виробництві ,біотехнології, лабораторній практиці. Нижче наводяться дані, що аргументують реальність такого припущення.
Таблицяіб.1.Властивості силікса і можливі напрямки його використання
Властивість Можливе застосування
Здатність фіксувати воду Зменшення набряку рані, згущення рідин, зневоднювання, усунення пітливості
білок Аплікаційна і ентеральна терапія, зміна проникності кишечникові, прискорення усмоктування лікарських засобів, стабілізація ферментів і клітинних мембран, гемостатична ідетоксікационна дія, депротеінізація водних середовищ, витяг білка з •розведених розчинів, іммуносорбція (кількісне визначення антигенів і анти тіл), якісне і кількісне визначення білка
мікроорганізми Іммобілізація, стабілізація мікроорганізмів, знезаражування води, мікробіологічна діагностика,
45
зв'язування мікроорганізмів урані і шлунково-кишковому тракті і ін.
Інші речовини Видалення з організму метаболітів, що накопичуються в надлишковій кількості (холестерин, жовчні кислоти, білі рубін і ін.),лікування отруєнь, харчової алергії, запальних і гнійно-запальних процесів, протизапальне, дезинтоксикационна і дезодоруюча дія
Соматотропне Стимуляція, що дезодорує, ріст у тварин
Антидиарейне Лікування гострих шлунково-кишкових інфекцій, диспепсій, харчових отруєнь у людини і тварин
Пила утворювання Аерозольна вакцинація і дезінфекція
Абразивне Виготовлення зубних паст, миючих засобів, що полірують
Універсальна матриця Кон'югація з лікарськими речовинами, одержання лік пролонгованої дії, зниження доз і токсичності лікарських препаратів
Особливі механічні і фізико-хімічні властивості Допоміжна речовина у фармації, харчова добавка
Здатність, що активує Активація харчових ферменті Прискорений розпад речовин здатних до гідролізу
[Чуйко О.О. Медична хімія і клінічне застосування діоксиду кремнію, м. Київ, видавництво «Наукова думка» 2003, ст..415]
|