ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА КОНТАКТНІ СТАТЕВІ ІНФЕКЦІЇ БАКТЕРІАЛЬНОГО ТА ВІРУСНОГО ПОХОДЖЕННЯ
ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА КОНТАКТНІ СТАТЕВІ ІНФЕКЦІЇ БАКТЕРІАЛЬНОГО ТА ВІРУСНОГО ПОХОДЖЕННЯ 2.1. Гонорея Збудник захворювання Neisseria gonorhoeae є типовим представником грамнегативних кокових бактерій, чутливий до багатьох антибактеріальних препаратів. Але ступінь чутливості залежить від штаму (ауксотипу) гонококів і наявності плазмідних або хромосомних бета-лак- тамаз та інших ферментів, що розщеплюють антибіотики. Гонококи пристосувались уникати захисних сил макроорганізму та дії антимікробних препаратів. Перенесена інфекція викликає лише нестійкий штамспецифічний имунітет, який не запобігає новому зараженню через мінливість поверхніх антигенів гонокока.
В умовах практики не завжди доцільно проводити ретельні бактеріологічні дослідження з визначенням чутливості виділених типів гонокока до антибіотиків. Тут потрібен емпіричний підхід, коли лікар обирає терапевтичний засіб з декількох запропонованих, а потім оцінює клінічний і мікробіологічний ефект лікування. Але у випадках тривалого торпідного перебігу гонореї та її рецидивах, підтверджених бактеріологічно, необхідно встановити спектр чутливості до антибактеріальних засобів.
Оскільки в Україні пеніциліностійкі штами гонокока виділяються рідко, пеніцилін та його похідні поки що можуть бути рекомендовані при гонококовій інфекції. Але препаратами вибору вважаються цефалоспорини, аміноглікозиди та фторхінолони. Можна призначати також тетрацикліни, макроліди, монобактами. Таблиця 4 Схеми лікування хворих на гонорею
Вагітні жінки та діти, в яких виявлена гонорея, лікуються за схемами ускладненої гонореї препаратами пеніцилінового ряду, цефалоспоринами та макролідами. Інші антибактеріальні препарати вагітним протипоказані! Дози для дітей визначаються за масою тіла згідно з методиками для кожного препарату.
Імунотерапія вагітним не проводиться, місцева терапія — з обережністю. Клініко-лабораторний контроль після лікування гонореї здійснюється через 7—10 днів після закінчення лікування. Якщо є можливість, призначається не тільки бактеріоскопічне, а також й бактеріологічне обстеження. Повторний контроль — через 1 місяць після першого,
після чого хворий знімається з диспансерного обліку.
