Хламідіоз
Збудник Chlamydia trachomatis — облігатний внутрішньоклітинний паразит, Якому притаманна стійкість до багатьох антибіотиків. При сечостатевому хламідіозі застосовують етіотропну, патогенетичну і симптоматичнутерапію. Результати лікування залежать не тільки від своєчасного встановлення діагнозу захворювання, але й від ретельності та достатньої тривалості терапії. Вибір
засобів лікування здійснюється за наявності ускладнень.
Використають саме ті засоби, що необхідні конкретному хворому, у залежності від локалізації запального процесу, характеру патологічних змін і загального стану організму. Найбільше значення в етіотропній терапії уро- генітальної хламідійної інфекції мають антибіотики тет- рациклінового ряду, макроліди, фторхінолони. Курс лікування триває 14—21 день (при простатитах і хворобі
Рейтера — до 1 місяця й довше). За необхідності курси лікування повторюють.
Хвороба Рейтера — хронічне захворювання, схильне до рецидивів, яке характеризується сукупним ураженням сечостатевих органів (уретрит, простатит, вульво- вагініт), суглобів (реактивний артрит), очей (кон'юнктивіт, увеїт, ірит), а також нерідко шкіри і слизових оболонок (баланіт, кератодермія, ерозії порожнини рота).
Лікувальні заходи при хворобі Рейтера можна умовно розділити на три основні напрямки:
1. Антибактеріальна терапія.
2. Протизапальна терапія суглобного процесу.
3. Реабілітація.
Антибактеріальна терапія хламідійної і/або мікоплазмової інфекції проводиться препаратами, описаними у відповідних розділах. При хворобі Рейтера ці препарати застосовуються за такими принципами:
• максимальні добові дози;
• тривалість терапії 4/16 тижнів (визначається індивідуально для кожного хворого);
• переважно внутрішньовенне уведення.
Рекомендуються імуномодулятори (тималін, левамізол), індуктори інтерферону (циклоферон, неовір), аутоультрафіолетове опромінення крові, внутрішньовенна і
надвенна квантова терапія, а також адаптогени. Для поліпшення проникнення антибіотика в зону запалення використовуються протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, вобензим).
Поряд із протибактеріальною терапією хворим необхідно приймати протигрибкові препарати (ністатин, дифлюкан), антигістамінні препарати, гепатопротектори,
транквілізатори і полівітаміни.
Для придушення запальної активності суглобного процесу в основному використовуються препарати трьох груп:
• нестероїдні протизапальні;
• кортикостероїди (глюкокортикоїди);
• базисні препарати і цитостатики.
До групи нестероїдних протизапальних препаратів відносять індометацин, ібупрофен, диклофенак, піроксикам, кетопрофен та ін. Призначаються переважно у вигляді свічок або в таблетках. При значній вираженості запального
процесу, особливо в гострій стадії, можливе застосування ін'єкційних форм. З метою попередження резистентності рекомендується кожні 10 діб змінювати
препарати. Глюкокортикоїди (преднізолон, тріамцинолон, гідрокортизон, дексаметазон, бетаметазон та ін.) припустимо застосовувати в гострій стадії і фазі загострення короткими курсами протягом 5—7 днів з поступовим
зниженням дози і переходом на нестероїдні протизапальні засоби. При цьому повинні суворо враховуватися протипоказання до стероїдної терапії. Базисні
препарати і цитостатики рекомендуються при тривалих і хронічних формах хвороби Рейтера при недостатній ефективності перерахованих вище методів лікування. До них належать хінолінові похідні: делагіл, плаквеніл, О-
пеніциламін, солі золота, метотрексат та ін. Призначаються фізіотерапевтичні процедури на уражені суглоби.
Використовується фонофорез протеолітичних ферментів і кортикостероїдів, ультрависокі частоти, магнітне поле, інфрачервоний лазер, а також зігрівальні компреси з мазями знеболюючої дії. Реабілітаційні заходи повинні бути
спрямовані на відновлення функції опорно-рухового апарату.
Лікувальну фізкультуру призначають на самих ранніх етапах захворювання, і її обсяг поступово збільшують у міру стихання запального процесу в суглобах. При
м'язових атрофіях проводиться лікувальний масаж. Хворим показане санаторно-курортне лікування після зняття запального суглобного синдрому (радонові і сірководневі ванни, грязелікування).
При лікуванні великими дозами антибіотиків широкого спектра дії необхідно враховувати можливість виникнення дисбактеріозу, кандидозу і призначати належне лікування. Хворим, які тривалий час одержують високі дози антибіотиків широкого спектра дії (тетрацикліни, хінолони, макроліди), рекомендований прийом есенціале Н у дозі 300—600 мг 3 рази на день, починаючи за тиждень до і закінчуючи через тиждень після антибіоти-
котерапії.
При протипоказаннях до застосування тетрациклінів, фторхінолонів (вагітні, матері, що годують дітей, новонароджені, діти до 14 років) або при розвитку побічних явищ призначають макроліди. Наводяться приблизні разові
та курсові дози антибактеріальних засобів для лікування хламідіозу.
Терапія включає також підготовку імунної системи, фізіотерапевтичне і місцеве лікування, боротьбу із супровідними захворюваннями, конгестивними явищами у тазових органах, раціональний розпорядок життя, відповідну дієту (із забороною спиртних напоїв і прянощів).
|