Найбільш часто збудниками сечостатевих мікозів є дріжджоподібні гриби роду Candida — С. albicans, С. krusei, С tropicalis, С pseudotropicalis, С. stellatoidea, С. parapsilosis, а також різні сполучення грибкових агентів, зокрема, гриби роду Torulopsis (Torulopsis glabrata) у сполученні з Candida. Дріжджоподібні гриби Candida і Torulopsis є умовно-патогенними мікроорганізмами. За відсутності патогенних чинників, що сприяють інфекції, і при нормальному функціонуванні імунної системи і неспецифічних факторів захисту вони займають свою «екологічну нішу» серед нормальної флори статевих органів і не спричиняють будь-яких патологічних змін. Пусковими механізмами є широке застосування антибіотиків і кортикостероїдів, ендокринні захворювання, нераціональне вживання протизаплідних засобів.
Можна виділити три клінічні форми обмеженого сечостатевого кандидозу: неускладнений кандидоз без патологічного фону виникає не частіше 3 разів на рік у зв'язку з впливом екзогенних факторів. Характеризується м'яким перебігом з низькою інтенсивністю клінічних проявів. Добре піддається місцевому лікуванню препаратами імідазольної групи; неускладнений кандидоз, обумовлений ендогенними причинами: супровідною сечостатевою інфекцією (найчастіше хламідійною), ендокринною патологією, імунодефіцитом. Може мати стійкий, хронічний перебіг з рецидивами, які супроводжуються вираженими клінічними проявами. Місцеве лікування викликає тимчасове поліпшення.
Лікування без усунення патогенетичного тла неможливе; ускладнений висхідний урогенітальний кандидоз на тлі значного зниження захисних сил організму. Характеризується персистенцією і хронічним перебігом з тимчасовими поліпшеннями. Вимагає обов'язкового застосування системних антимікотичних засобів та імуномодуляторів.
У лікуванні хворих на генітальний кандидоз застосовуються місцеві засоби у вигляді вагінальних таблеток і кремів, системні препарати, що діють на дріжджоподібні гриби.
Місцеве лікування включає антибіотики (ністатин) і похідні імідазолу: клотримазол (канестен, кандибене, гінолотримін), міконазол (гіно-дактарин, гінозол), кетоконазол (нізорал), еконазол (декалін, гіно-певаріл), ізоко- назол (гіно-травоген), тіоконазол (гіно-трозид), омоміказол (мікогал) і їхні комбінації (кліон-Б, гіналгін).
Загальне лікування проводиться похідними тріазолу: флуконазолом (дифлазоном, дифлюканом, медофлюконом, мікосистом) і ітраконазолом (орунгалом).
Вагінальні таблетки ністатину по 100 тис. ОД призначаються на ніч 7—10 днів. Вагінальні таблетки або супозиторії (звичайно містять 100—200 мг похідних імідазолу — клотримазолу, міконазолу, ізоконазолу). Застосовують також натаміцин (пімафуцин) — піхвові таблетки або свічки, що містять по 0,1 г препарату 1—2 рази на добу 3—6 днів. Призначають протягом 3—6, іноді 2 днів, на ніч. Таблетку потрібно увести якнайглибше в піхву. Використовують похідні імідазолу також у формі 1—2% кремів на гідрофільній основі. У формі кремів можна застосовувати ек- зодерил, тербінафін (ламізил). Креми накладають на ділянку вульви і на голівку статевого члена та крайню плоть. У випадках сполучення кандидозної інфекції з трихомонадною рекомендують кліон-D (0,5 метронідазо- лу і 0,15 нітрату міконазолу). Препарат уводять у вигляді вагінальних таблеток глибоко в піхву 1 раз на день протягом 10 днів. Статеві партнери і хворі чоловіки застосовують кліон-D усередину протягом 10 днів. Антифунгальні препарати системної дії повинні відповідати таким вимогам: • висока активність проти Candida і Torulopsis, • відсутність побічних ефектів. Призначають кетоконазол (нізорал) усередину по 0,2 2 рази на добу під час їжі 2 тижні, потім 1 раз до досягнення клінічного ефекту (не більше 6 місяців). Препарати флуконазол (дифлазон, медофлюкон і диф- люкан), ітраконазол (орунгал) швидко усмоктуються, мають мінімальну кількість побічних ефектів. Вони належать до пероральних протигрибкових засобів класу тріазолів. В основі механізму їхньої антифунгальної активності лежить гальмування синтезу ергостеролу шляхом взаємодії з цитохромом Р-450 грибкових клітин. Флуконазол застосовують однократно в дозі 150—300 мг. Потім для запобігання рецидивів можна застосовувати по 150 мг один раз у тиждень протягом тривалого часу ( 4 — 12 місяців). При стійких формах генітального кандидо- зу приймають препарат усередину по 150—300 мг на день протягом до 7 діб. Ітраконазол рекомендується хворим на гостру форму сечостатевого кандидозу в дозі 200 мг 2 рази на добу протягом дня, потім 200 мг один раз на добу протягом 3 днів; з хронічною формою — по 200 мг один раз на добу протягом 6 днів, потім протягом 3 менструальних циклів по 100 мг один раз на день у перший день циклу. При хронічному рецидивуючому генітальному кандидозі призначають ітраконазол по 0,1 г 2 рази на добу протягом 6—7 днів, потім протягом 3—6 менструальних циклів по 0,1 г у перший день циклу. Як резервний препарат для системного лікування хворих на хронічний генітальний кандидоз може бути застосований тербінафін (ламізил), який окрім дерматофітів, пригнічує також й дріжджоподібні грибки. Тербінафін призначають по 0,25—0,5 г (1—2 табл.) 1 раз на добу, 7—21 день. Для лікування кандидозу шкіри новонароджених рекомендується 1—2% водний розчин чи 10% паста вікасолу або 1—2% водний розчин метиленового синього чи генціанвіолету. При виявленні і встановленні джерела зараження і поширення кандидозу, своєчасному лікуванні статевих партнерів кандидозну інфекцію нерідко можна попередити. Контроль вилікування проводиться шляхом триразового обстеження хворих протягом 3 місяців. Боротьба з мітотичною інфекцією включає дотримання правил особистої гігієни, ефективне лікуванні хворих і статевих партнерів.