Глава 1 СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

ЗДОРОВ’Я ЯК ПРОБЛЕМА У спектрі людського щастя здоров’ю належить найвагомішо місце. Індивідуальне здоров’я — абсолютна і непересічна цінність, яка перебував на найвищому щаблі ієрархічної скали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожний фахівець, кожний член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, со­ціальну і філософську категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та для вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення су­спільного здоров’я — з іншого. Здоров’я людини як проблема вклю­чає цілу низку самостійних підпроблем, якими б здоров’я і демо­графія, здоров’я та умови праці, здоров’я та популяційно-біологічна і популяційно-генетична ситуації тощо. Однією з таких важливих підпроблем є здоров’я та екологія. Набуття знань у цьому напрямі може бути корисним для людини як в особистому плані, так і в суспільному, шляхом застосування їх через свій професійний досвід. Протягом багатовікової історії людства, за усіх суспільно-еко­номічних формацій проблеми здоров’я завжди посідали важливе місце в соціальному, економічному та культурному житті суспіль­ства і були пов’язані з розвитком суспільного виробництва та фор­муванням суспільного буття. Цілком закономірно, що на різних етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров’я завжди приділялася серйозна увага. Вчені, лікарі, філософи, представники інших наук та фахів робили спроби проникнути в таємниці феномена здоров’я, визнати його сутність з тим, щоб навчитися вміло керувати ним, економно ви­користовувати здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби для ііого збереження. Прогресивні погляди на здоров’я були визначені па початку XIX ст. видатним ученим М. Я. Мудровим: «Взяти в свої руки лю­дей здорових, вберегти їх від хвороб спадкових чи загрозливих, ре­комендувати їм належний спосіб життя є чесно і для лікаря спо­кійно. Тому що легше запобігти хворобам, ніж їх лікувати...». Здоров’я — як відзначає Г. І. Царегородцев (1983)—є своє- рідвим дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демогра­фічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із со­ціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, йкий впливає на якість та ефективність трудових ресурсів країни. Воно начебто акумулює всі позитивні виміри, які відбуваються у сфері економіки, праці, побуту, відпочинку, культури, вельми чут­ливо реагує на погіршення їх стану. Вивчення різних аспектів здоров’я як якісної цінності людини та суспільства стає найважливішим соціальним завданням та по­требою. Нині, в умовах інтенсивного технічного переоснащення народно­го господарства та суспільно-політичних реформацій, здоров’я лю­дини і суспільства загалом стає одним із вирішальних чинників прискорення соціально-економічного розвитку країни, підвищення рівня трудової активності народу. ЗДОРОВ’Я — ОСНОВНЕ ПОНЯТТЯ МЕДИЦИНИ, ЙОГО СТРУКТУРА І ЗМІСТ У вивченні проблем здоров’я людини основну увагу приділяють висвітленню питань, пов’язаних з визначенням поняття «здоров’я людини». Воно є основоположним поняттям не тільки біології та медицини, але й усієї живої природи загалом. Адекватним, чітким, зрозумілим і повним слід вважати таке визначення поняття «здоров’я», яке вміщує соціальні, економічні, наукові, біологічні, медичні, етичні та інші аспекти даної про­блеми. Здоров’я є глобальною проблемою. Воно є багаточинним і складним явищем. В опрацюванні цієї проблеми повинні брати участь багато фахівців: лікарі багатьох медичних фахів, філософи рівних напрямів, соціологи, представники природничих і технічних наук. Тому усі вони мають бути озброєні добре розробленим поня­тійним апаратом. Крім того, нині серед учених відсутні єдність і згода стосовно інтерпретації поняття «здоров’я». У соціально-економічній, філо­софській та медичній літературі здоров’я частіше трактується з різ­них методологічних і теоретичних позицій. Наводимо дефініції цього поняття, які найчастіше зустрічаються: здоров’я виду; здо­ров’я населення; здоров’я популяції; здоров’я громади; суспільне здоров’я; здоров’я групи людей; здоров’я колективу, здоров’я лю­дини; здоров’я індивіда; здоров’я особистості; здоров’я родини; здо­ров’я світу тощо. Ю. П. Лисицин і співавтори (1985) диференціюють 3 взаємо­пов’язаних рівні здоров’я — суспільний, груповий та індивіду­альний. Перший рівень — суспільний — характеризує стан здоров’я на­селення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духов- них відносин, які Існують у суспільстві. Другий — групове здо­ров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного тру­дового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Третій — індивідуальний рівень здоров'я, який сформовано як в умовах усього суспільства та гру­пи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде окрема людина. П. І. Кальго (1979) відзначає, що багато дослідників заперечу­ють проти використання поняття «суспільне здоров’я», оскільки, на їх думку, воно ще недостатньо чітко розкрито за змістом і від­сутнє його методологічне обгрунтування. Замість поняття «суспільне здоров’я» більш доцільно було б використати поняття «здоров’я населення». Що ж до термінів «індивідуальне здоров’я» та «особисте здоров’я», то було б пра­вилі,піше замість них застосувати термін «здоров’я людини», адже здоров’я у всіх відношеннях пов’язано з життям людини. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється і його здоров’я. Тому термін «здоров’я людини» найбільш адекватно відображує усі складні зв’язки і відносини між людиною, його здоров’ям та навко­лишнім середовищем. З огляду на викладене вище наукове визначення поняття «здо­ров’я» як одного із структурних елементів теорії медицини набував особливого значення. У сучасних умовах визначення поняття «здо­ров’я» являє собою фундаментальну проблему медико-біологічних наук. Основними поняттями медицини на грунті клінічної практики с поняття «здоров’я» і «хвороба», які складають ядро наукової теорії. У преамбулі Статуту ВООЗ здоров’я визначається як «стан пов­ного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а по тільки як відсутність хвороб чи фізичних вад». Це визначення стосує­ться як індивідуального, так і суспільного здоров’я. З цим визначен­ням важко погодитись, оскільки по зрозуміло, як використати його для потреб практичної охорони здоров’я. Тут здоров’я визначається лк граничний, недосяжний на практиці, ідеальний стан. До нього можна в деякому сенсі наблизитись, але досягти його неможливо. V той же час для практики є важливим визначити реальне, прак­тично досяжне здоров’я, яке припускає неповне фізично, душевне або соціальне благополуччя. Дане визначення не містить у собі способу чи навіть принципу оцінки того, наскільки досяжне, ре­альне здоров’я далеке від ідеального, отже, воно не може бути використане як основа для формування інструментального крите­рію здоров’я, оскільки принципово не дозволяє перейти до кількіс­ної оцінки реального здоров’я індивіда чи даного населення^ З цієї причини таке визначення не може бути використане у фор' муванні цілей програм охорони здоров’я, тому що такі цілі повинні формуватися в термінах реально досяжного результату. П. І. Калью на оспові вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини. Як відзначає автор, наведений перелік є далеко не повним. Але й наведені відомості вражають своєю різноманітністю визна­чення поняття здоров’я та різновидом ознак, включених різними авторами в дефініцію цього поняття. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Медична наука приділяє цьому велику увагу. Розроблена класифікація хвороб включає тисячі найменувань. Описано механізм розвитку, клінічні прояви, лікування і прогноз кожної з них. Зрозуміло, усе це — прикладний бік обговорюваного питання. Здоров’я ж необхід­но розглядати як чисто якісне поняття меж норми. Про норму як біологічне поняття, так само і про здоров’я як соціальну категорію, нині відомо далеко не все. Що ж таке норма? Наведемо кілька визначень. Норма — це міра, взірець, звичайний стан. Так її трактує енци­клопедичний словник. Або: «Норма — це оптимальний варіант для кожної людини. Нормальна людина має бути здатного задовольняти всі людські потреби» (В. П. Петленко, В. Ф. Сержантов, 1984). Як бачимо, тлумачення далеко не однозначні. Прикладів можна наводити чимало. Скажімо, М. М. Амосов (1990) вважає, що визначення здоров’я як комплексу нормативних морфофункціональних показників орга­нізму людини недостатнє, оскільки необхідна ще й кількісна оцінка здоров’я. Кількість здоров’я можна визначити як суму резервних потужностей основних функціональних систем. У свою чергу ре­зервні потужності можна виразити через так званий коефіцієнт резерву. Тобто хвороба певною мірою сумісна із здоров’ям: часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров’я. Як зазначалося, здо­ров’я і хвороба — це категорії, які є наслідком соціальної зумовле­ності, тобто впливу соціальних умов і чинників, що, звичайно, не суперечить виділенню ролі біологічних еквівалентів здоров’я і хво­роб та визначенню їх з позицій біологічних закономірностей. Оцінюючи здоров’я, слід пам’ятати, що дефіцит здоров’я може проявлятися і часом проявляється через третій стан, відмінний від понять «здоров’я» і «хвороба». Він характеризується тим, що орга­нізм, здавалося б, здоровий, але працює в зміненому, умовно нор­мальному па даний час режимі. У цьому стані відзначається пе- певність у самопочутті: немає хвороби, але немає і повного здо­ров’я. Очевидно, це виникає, коли порушуються чи змінюються зворотні зв’язки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі взаємодії внутрішньоорганізмових структур і зовнішнього середовища (В. І. Климов, 1984; А. ВиЬіп, 1980, та ін.). Третій стан в основному характерний для прояву донозологіч- них, тобто тих, що передують хворобі, зміп в організмі. В. П. Каз- начсев (1986), І. І. Брехман (1987) та інші вчені вважають: біль­ше ніж половина людей мають донозологічні прояви, в тому числі як особливі фізіологічпі стани. Не рахуватися з цим під час плану­вання різних загальнодержавних заходів не можна. Якщо хвороба триває якийсь обмежений час, то передпатологічний стан, стан не­повного здоров’я, напруження адаптації — роками, десятиріччями, а то й протягом усього життя. У такому стані людина реалізує ча­стину своїх психофізіологічних можливостей і тому нерідко не мо­же досягти головної мети свого життя. Автори більшості визначень здоров’я мають на увазі, явно чи неявно, індивідуальне здоров’я. Спроби застосувати ці визначення для кваліфікації здоров’я групи людей не мали успіху. Па цю об­ставину звертає увагу 10. П. Лисицин, який зазначає, що поняття індивідуального та суспільного здоров’я відносяться до різних змі­стовних категорій. Як приклад наводиться тако визначення суспіль­ного здоров’я: «Суспільне здоров’я — по тільки сукупність харак­теристик та ознак індивідуального здоров’я, ало й інтеграція со­ціально-економічних рнс, які роблять його життєво необхідною частиною того соціального організму, яким є суспільство. Суспільне здоров’я — наслідок соціально опосередкованих впливів, які про­являються через спосіб життя людини, групи, населення». Маючи на увазі різноманітність поглядів учених па суспільне здоров’я, вважаємо за необхідне ознайомити читачів з деякими із них. О. М. Мерков, М. С. Бедний, О. Т. Шаталов (1984) вважають, що поняття «здоров’я населення» в комплексним, інтегративним поняттям, що відображає цілісну сукупність стану здоров’я різно­манітних груп населення, які відрізняються одна від одної за соці­ально-економічними, географічними, демографічними, психологічни­ми, етнічними та іншими ознаками. У даному визначенні також під­креслюється зв’язок здоров’я із життєдіяльністю людини, відзначає­ться комплексний та інтегративний характер здоров’я населення. В. О. Фролов (1979) зауважує, що здоров’я пасоленпя більшість дослідників розглядають як поняття статистичне і таке, що харак­теризується комплексом демографічних показників — народжува­ністю, смертністю, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, се­редньою тривалістю життя, а також спеціальними соціально-біоло­гічними показниками. У цьому визначенні здоров’я робиться акцент на демографічні показники в характеристиці здоров’я населення. О. П. Щеиіїт, Г. І. Царегородцев і П. Г. Срохін (1983) вважа­ють, що суспільно здоров’я можна розглядати як соціально-демо­графічну категорію, що означає ступінь задоволення потреб су­спільства у забезпеченні морфофізіологічннх і психоемоційних дій оптимальної реалізації життєдіяльності його членів. 10. П. Лисицин і О. В. Сахно (1985) обгрунтовують доцільність розмежування понять «суспільне здоров’я» і «здоров'я населення», муванні цілей програм охорони здоров’я, тому що такі цілі повинні формуватися в термінах реально досяжного результату. П. І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини. Як відзначає автор, наведений перелік є далеко не повним. Але й наведені відомості вражають своєю різноманітністю визна­чення поняття здоров’я та різновидом ознак, включених різними авторами в дефініцію цього поняття. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Медична наука приділяє цьому велику увагу. Розроблена класифікація хвороб включає тисячі найменувань. Описано механізм розвитку, клінічні прояви, лікування і прогноз кожної з них. Зрозуміло, усе це — прикладний бік обговорюваного питання. Здоров’я ж необхід­но розглядати як чисто якісне поняття меж норми. Про норму як біологічне поняття, так само і про здоров’я як соціальну категорію, нині відомо далеко не все. Що ж таке норма? Наведемо кілька визначень. Норма — це міра, взірець, звичайний стан. Так її трактує енци­клопедичний словник. Або: «Норма — це оптимальний варіант для кожної людини. Нормальна людина має бути здатною задовольняти всі людські потреби» (В. П. Петленко, В. Ф. Сержантов, 1984). Як бачимо, тлумачення далеко не однозначні. Прикладів можна наводити чимало. Скажімо, М. М. Амосов (1990) вважає, що визначення здоров’я як комплексу нормативних морфофункціональних показників орга­нізму людини недостатнє, оскільки необхідна ще й кількісна оцінка здоров’я. Кількість здоров’я можна визначити як суму резервних потужностей основних функціональних систем. У свою чергу ре­зервні потужності можна виразити через так званий коефіцієнт резерву. Тобто хвороба певною мірою сумісна із здоров’ям: часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров’я. Як зазначалося, здо­ров’я і хвороба — це категорії, які є наслідком соціальної зумовле­ності, тобто впливу соціальних умов і чинників, що, звичайно, пе суперечить виділенню ролі біологічних еквівалентів здоров’я і хво­роб та визначенню їх з позицій біологічних закономірностей. Оцінюючи здоров’я, слід пам’ятати, що дефіцит здоров’я може проявлятися і часом проявляється через третій стан, відмінний від понять «здоров’я» і «хвороба». Він характеризується тим, що орга­нізм, здавалося б, здоровий, але працює в зміненому, умовно нор­мальному па даний час режимі. У цьому стані відзначається не­певність у самопочутті: немає хвороби, але немає і повного здо­ров’я. Очевидно, це виникає, коли порушуються чи змінюються зворотні зв’язки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі взаємодії внутрішньоорганізмових структур і зовнішнього середовища (В. І. Климов, 1984; А. КиЬіп, 1980, та ін.). Третій стан в основному характерний для прояву донозологіч- них, тобто тих, що передують хворобі, амін в організмі. В. П. Каз- начеєв (1986), І. І. Брехман (1987) та інші вчені вважають: біль­ше піж половина людей мають донозологічні прояви, в тому числі як особливі фізіологічні стани. Не рахуватися з цим під час плану­вання різних загальнодержавних заходів не можна. Якщо хвороба триває якийсь обмежений час, то передпатологічний стан, етап не­повного здоров’я, папруження адаптації — роками, десятиріччями, а то й протягом усього життя. У такому стані людина реалізує ча­стішу своїх психофізіологічних можливостей і тому нерідко не мо­же досягти головної мети свого життя. Автори більшості визначень здоров’я мають на увазі, явпо чи неявно, індивідуальне здоров’я. Спроби застосувати ці визначення для кваліфікації здоров’я групи людей по мали успіху. На цю об­ставину звертає увагу 10. П. Лпсицин, який зазначає, що поняття індивідуального та суспільного здоров’я відносяться до різних змі­стовних категорій. Як приклад наводиться таке визначення суспіль­ного здоров’я: «Суспільне здоров’я — по тільки сукупність харак­теристик та ознак індивідуального здоров’я, ало й інтеграція со­ціально-економічних рис, які роблять його життєво необхідною частиною того соціального організму, яким є суспільство. Суспільне здоров’я — наслідок соціально опосередкованих впливів, які про­являються через спосіб життя людини, групи, населення». Маючи на увазі різноманітність поглядів учених на суспільно здоров’я, вважаємо за необхідне ознайомити читачів з деякими із них. О. М. Мерков, М. С. Бедний, О. Т. Шаталов (1984) вважають, що поняття «здоров’я населення» в комплексним, інтегративним поняттям, що відображає цілісну сукупність стану здоров’я різно­манітних груп населення, які відрізняються одна від одної за соці­ально-економічними, географічними, демографічними, психологічни­ми, етнічними та іншими ознаками. У даному визначенні також під­креслюється зв’язок здоров’я із життєдіяльністю людини, відзначає­ться комплексний та інтегративний характер здоров’я населення. В. О. Фролов (1979) зауважує, що здоров’я населення більшість дослідників розглядають як поняття статистичне і таке, що харак­теризується комплексом демографічних показників — народжува­ністю, смертністю, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, се­редньою тривалістю життя, а також спеціальними соціально-біоло­гічними показниками. У цьому визначенні здоров’я робиться акцент на демографічні показники в характеристиці здоров’я населення. О. П. Щепін, Г. І. Царегородцев і В. Г. Срохін (1983) вважа­ють, що суспільне здоров’я можна розглядати як соціально-демо­графічну категорію, що означає ступінь задоволення потреб су­спільства у забезпеченні морфофізіологічних і психоемоційних дій оптимальної реалізації життєдіяльності його членів. 10. П. Лисицин і О. В. Сахно (1985) обгрунтовують доцільність розмежування нонять «суспільне здоров'я» і «здоров’я населення», вауважують, що за своїм змістом та функціонуванням вони різні. На думку авторів, поняття «суспільне здоров’я» є філософським, а «здоров’я населення» — операційним, робочим. їх ототожнювання призводить учених і практиків до непорозуміння, коли вони філо­софські (загальнотеоретичні) поняття «норма», «хвороба», «здо­ров’я» та ін. пробують використовувати в конкретних ситуаціях для вирішенпя лікувально-діагностичних завдань. Визначення норми дав В. П. Петленко: «Норма є біологічний оптимум живої системи, тобто вона являє собою інтервал оптимального функціонування живої системи. Цей інтервал має рухомі межі, в рамках яких збе­рігається оптимальний зв’язок із середовищем, а також погоджен­ня усіх функцій організму». Це визначення має філософський, за­гальнотеоретичний зміст. Його не можна використовувати на коті- кретпо-побутовому рівні. Поряд із визначенням поняття «здоров’я населення» деякі вчені користуються поняттям «здоров’я популяції», тобто здоров’я знач­них груп народонаселення. В. П. Казначеєв, наприклад, визначає здоров’я популяції як процес соціально-історичного розвитку пси- хосоціальної та біологічної життєздатності населення у низці поко­лінь, зростання працездатності і продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини. Стан та розвиток здоров’я популяції слід розглядати на тлі умов її існуван­ня, зокрема, з урахуванням характеру навколишнього середовища. Наведені визначення поняття «здоров’я» засвідчують те, що нині існує відносно велика кількість різноманітних за напрямом, структурою та змістом визначень цього поняття. Відсутність універсального, всебічного та загальновизнаного ви­значення «здоров’я» можна пояснити не тільки тим, що сучасна медицина зорієнтована головним чином на вивчення проблем хво­роби, а не здоров’я, а й складністю й труднощами, з якими пов’яза­не вивчення самої проблеми здоров’я. Здоров’я людини перебував у взаємозв’язку з багатьма чинниками, такими, як соціальні, при­родні, біологічні, психологічні, культурні та ін. Наявність безлічі зв’язків здоров’я з різноманітними соціаль­ними інститутами, сферами матеріального і духовного життя су­спільства, а також недостатність вивчення цих зв’язків та відносин створюють значні труднощі щодо універсального, науково обгрун­тованого визначення поняття «здоров’я». Важливе пізнавальне і теоретичне значення має вивчення структури поняття «здоров’я», його логічної побудови, тобто вста­новлення якості компонентів (атрибутів, ознак, елементів), вклю­чених до визначення даного поняття, існуючих мій? ними (атрибу­тами, ознаками, елементами) зв’язків та відносин. Умовно можна виділити 3 компоненти, які входять до поняття «здоров’я»: сома­тичний, психологічний та соціальний. Варто зауважити, що абсолютна більшість наведених визначень включає від 3 до 8 ознак і тільки деякі визначення с багатоатри- бутними. Дуже часто зустрічаються наведені нижче ознаки, суттєві еле­менти визначення здоров’я: 1. Нормальна функція організму на всіх рівнях його організа­ції — організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню. Причому функ­ції належать до біологічної категорії, а нормальність — до стати­стичної. 2. Динамічна рівновага організму і його функцій та чшшпків навколишнього середовища. 3. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці. 4. Здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація), здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища орга­нізму, забезпечуючи нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі. 5. Відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення. 6. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духоитіх сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів. Названі 6 основних ознак здоров’я, які дужо часто зустрічаю­ться у наведених визначеннях, цілком природно, не вичерпують усієї різноманітності ознак, які були використані різними авторами для характеристики сутності поняття «здоров’я». КОНЦЕПТУАЛЬНІ МОДЕЛІ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЗДОРОВ’Я» Нині виділяють декілька концептуальних моделей визначення поняття «здоров’я». У кожній з них дасться концептуальна інтер­претація специфічного змісту поняття «здоров’я», розкриваються основна точка зору, ідея і спосіб трактування поняття «здоров’я», покладені в основу тієї чи іншої моделі. 1. Медична, або функціональна, модель здоров’я. Це такс ви­значення здоров’я, яке вміщує тільки ііого медичні ознаки і ха­рактеристики. Здоров’ям вважають відсутність хвороб, їх симпто­мів, а фізичні функції та взаємодію систем організму характеризу­ють тільки з медичної точки зору, тобто здоров’я визначають як стан організму, за якого він здатен повноцінно виконувати свої функції. 2. Біологічна модель здоров’я. Поняття «здоров’я» вміщує ме­дичні та біологічні ознаки і розглядається як відсутність у людини органічних порушень і суб’єктивного відчуття нездоров’я, як біо­логічно нормальні стан і функціонування організму, тобто здоро­в’я — це такий стан, за якого поточність формоутворених, фізіоло­гічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доціль­ним біологічним закономірностям. 3. Біосоціальна модель здоров’я. Згідно з цією концептуальною моделлю поняття «здоров’я», біологічні та соціальні ознаки роз­глядають в єдності, хоча соціальним ознакам надають пріоритет­ного значення. 4. Ціннісно-соціальна модель здоров’я. Здоров’я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її «об­ростання» суспільними відносинами, включення в ритм та життя суспільної системи. Найбільш повно концептуальна модель «соціальна цінність здо­ров’я» відображена у визначенні поняття «здоров’я», яке сформу­лювали В. В. Канеп, Г. І. Царегородцев і Б. І. Ольшанський. «Здо­ров’я,— пишуть автори,— не тільки одна з необхідних передумов особистого щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно не тільки одна з умов досягнення людиною максимальних успіхів в галузі освіти, професійної підготовки, продуктивності пра­ці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров’я — це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу». 5. Інтегрована модель здоров’я. На думку деяких авторів, до поняття «здоров’я» слід включити медичні, біологічні, психологічні, соціальні, природні, функціональні ознаки і чинники навколиш­нього середовища. Згідно з узагальненим визначенням А. М. Ізуткіна і Г. І. Ца- регородцева, здоров’я людини є продуктом взаємодії біологічного субстрату організму в поєднанні з соціально-економічними і при­родно-екологічними чинниками середовища чи, іншими словами, змістом поняття «здоров’я» є «продукт взаємодії» комплексу чин­ників, ознак. Багато авторів, визначаючи поняття «здоров’я», не завжди роз­кривають методологічні принципи, теоретичні положення і наукові чинники, покладені ними в основу запропонованих визначень. Від­сутні достатні наукові обгрунтування необхідності включення за­пропонованих параметрів у визначення здоров’я. Між тим вклю­чення у визначення здоров’я параметрів довільної природи значно знижує його наукову обгрунтованість. Ці параметри не завжди можна розглядати як дійсні показники здоров’я, а деякі визначення здоров’я сформульовані за принципом істини в останній інстанції. Різниця в уявленні про здоров’я залежить як від кола проблем, у зв’язку з якими фахівці вивчають здоров’я (індивідуальне чи су­спільне), так і від їх особистого соціальпо-культурпого, життєвого досвіду. Практичні лікарі, як правило, вважають, що питання про ви­значення суспільного здоров’я мало стосується їх професійної ді­яльності. Такі визначення чи оцінки с надто абстрактними. Справа тут, мабуть, у тому, що професійний інтерес практичного лікаря істотно пов’язаний з хворобою чи смертю конкретного індивіда. З іншого боку, здоров’я індивіда оцінюють таким чином: або його визначають як хворого, і тоді встановлюють, на що він хворий, або стан здоров’я індивіда визначають як «практично здоровий». Остан­нє прийнято розглядати як стан, за якого в організмі людини є деякі відхилення від норми, що істотно не відбиваються на його самопочутті, працездатності, не можуть ще розглядатися як етап хвороби. Слід відзначити, що робоче поняття «практично здоровий» лікар вживає у контексті індивідуального здоров’я, і це робоче поняття не прийнято ототожнювати зі здоров’ям населення. Організатори охорони здоров’я і соціал-гігієністи у своїй діяль­ності зустрічаються з необхідністю аналізу і кількісної оцінки здоров’я населення. У цьому випадку здоров’я даного населення прийнято характеризувати, як уже згадувалося, комплексом таких показників: народжуваність, смертність, захворюваність, рівень фі­зичного розвитку тощо. Однозначного загальноприйнятого критерію, що дозволяє фахівцям робити висновок про суспільне здоров’я на основі таких показників, ще но існує. Тому проведення соціал- гігієністами оцінок суспільного здоров’я є скоріше мистецтвом, ніж науковим процесом, і залежить від досвіду та інтуїції фахівця. З точки зору індивіда, здоров’я сприймається як гарне само­почуття, відсутність дискомфорту. Різниця між самопочуттям і оцінкою здоров’я лікарем полягає, зокрема, в тому, що самопочуття може не враховувати прогнозу. Так, лікар, виявивши початкові ознаки захворювання, що загрожує життю хворого, розглядає ного здоров’я як погане, в той же час пацієнт може оцінювати своє самопочуття як благополучне. Здоров’я населення можна розглядати в контексті проблем, що виходять за межі професійного кола завдань охорони здоров’я. Така точка зору шші є особливо актуальною, оскільки занепокоєність здоров’ям народу та відповідальність за нього в останні роки ви­ходить за межі охорони здоров’я як галузі народного господарства. Відповідна до цієї точки зору концепція здоров’я сформульована в роботі Д. Д. Венедиктова (1982): «Суспільне здоров’я розглядає­ться як таке інтегроване відображення сукупності індивідуальних рівнів і динаміки здоров’я суспільства, яке, з одного боку, відобра­жає ступінь імовірності для кожної людини досягнення високого рівня здоров’я, творчої працездатності протягом максимально про­довженого індивідуального життя, а з іншого боку, характеризує життєдіяльність усього суспільства і соціального організму, його можливості безперервного пропорційного зросту і соціально-еконо­мічного розвитку, раціонального використання нриродних ресурсів і підтримки екологічної та іншої рівноваги з навколишнім соціаль­ним і природним середовищем». Для розгляду здоров’я з цих позицій виявляється недостатнім знати рівні захворюваності чи характер оцінок самопочуття. Крім них важливо включити в поняття «здоров’я населення» також здат­ність членів суспільства виконувати суспільну роль, їх відповідаль­ність за виживання суспільства. Отже, існує багато різних концепцій здоров’я. Яку з них вибра­ти і використовувати її як теоретичну базу чи як практичний ін­струмент у своїй праці? На жаль, правил, які визначають вибір адекватної концепції здоров’я, ие існує. Не існує також універ­сального показника здоров’я, що однаково гарно «працював» би на вирішення різноманітних завдань. Звичайно, під час написання навчального посібника є велика спокуса дати чітке, яке найбільш часто використовується, визначення того чи іншого поняття (для нас це стосується передовсім здоров’я). Однак слід пам’ятати, що можливе більш повне розкриття цього питанпя, яке буде корисні­шим для формування у читачів особистого погляду на проблему, що вивчається. Докладне пояснення понять індивідуального і со­ціального здоров’я необхідне для правильного розуміння взаємо­зв’язку між показниками здоров’я і взаємодією чинників навколиш­нього середовища в системі «людина — здоров’я — середовище». По є секретом і той факт, що через складність виявлення таких взає­мозв’язків деяким ученим і особам, які мають владу, зручно за­перечувати вплив несприятливих чинників навколишнього середо­вища на здоров’я людшш. Часто буває, що важко виділити вплив окремо взятого чинника (радіація, пестициди, вихлопні гази авто­транспорту тощо) за наявності безлічі інших. Правильне розуміння індивідуального і суспільного здоров’я допоможе адекватно оцінити накопичені на теперішній час науково обгрунтовані дані з цього питання.