Глава 4 СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ХАРАКТЕРУ ПАТОЛОГІЇ ТА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ І ЧИННИКІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА Екологічні аспекти того чи іншого захворювання залежать від його причин, які ділять на декілька категорііі. 1. Безпосередньою причиною порушення нормальної життєді­яльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бу­ти абіотичні чинники навколишнього середовища. Очевидний зв’язок географічного розподілу низки захворювань, пов’язаних з клімато- географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю інсоляції, переміщенням повітря, атмосферним тиском тощо. 2. Біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікро­організмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних рослин, комах та небезпечних для людніш тварин. 3. До цієї категорії відносять патологічні етапи, пов’язані з ап- троиогенпими чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, грунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди та­кож віднесено патологію, що пов’язана з біологічними забруднення­ми від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного син­тезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, анти­біотики, мікробні та антибактеріальні інсектициди тощо). Крім наведених вище чинників суттєва роль середовища від­бивається у різних порушеннях, пов’язаних з харчуванням, які зу­мовлені нестачею харчових ресурсів тваринного і рослинного по­ходження, а також мінеральних солей. Окрім хвороб, які виникають безпосередньо під впливом неспри­ятливих умов навколишнього середовища, існує велика група за­хворювань, які проявляються поганим пристосуванням організму, його окремих органів і систем через генетичний дефект, особливості імунітету тощо. На останні десятиріччя особливості екології знайшли своє відо­браження у рівнях і характері здоров'я населення та в показниках захворюваності інфекційної та пеіпфекційної природи. Як уже за­значалося вище, серед останніх перші рангові місця посідають хво­роб;! органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння, психічні розлади, спадкові хвороби. Розглянемо деякі закономірності захворюваності населення України залежно під чинників навколишнього середовища. Для розгляду предмета та об’єкта вивчення з позицій системного підходу було розроблено концептуальну модель впливу навколиш­нього середовища на здоров’я населення, яка прийнята Європейсь­ким бюро ВООЗ (схема, 10. М. Комаров, 1989). Як згадувалося раніше, зовнішнє (навколишнє) середовище включає в себе природне середовище і соціальне середовище. При­родне середовище складається з біосфери, гідросфери, атмосфе­ри та літосфери, які перебувають під впливом космосфери. Природ­не середовище існує як у природному, так і в зміненому (антропо­генному, техногенному) вигляді. Соціальне середовище складається з різноманітних підсистем со­ціальної інфраструктури суспільства. Чинники кожної підсистеми справляють суттєвий вплив па стан здоров’я населення. Під час вивчення та вимірювання стану здоров’я, як було від­значено, виділяють 3 якісно і кількісно різні рівні: здоров’я інди­віда; здоров’я окремих груп населення; здоров’я популяції. Установивши нричинно-иаслідкові зв’язки між зовнішнім середо­вищем і здоров’ям населення, можна здійснювати гак звану первин­ну профілактику, яка є масовою, ефективною і відображає насту­пальну стратегію системи охорони здоров’я. Наприклад, будівництво очисних споруд або відповідні зміни технологічного процесу на під­приємствах, які забруднюють атмосферне повітря, призводять до різкого зниження рівня злоякісних повоутворепь, хвороб органів ди­хання, серцево-судинної системи та інших захворювань. Вторинна профілактика більш складна, оскільки вона проводить­ся на індивідуальному рівні і грунтується на тестуванні кожного пацієнта з використанням різноманітних технічних засобів, вклю­чаючи й автоматизований скриніиг. Якщо первинну і вторинну про­філактику проводять не на належному рівні, виникають і розвива­ються хвороби, накопичується число хронічних захворювань з від­повідними наслідками. Якщо основні витрати реалізуються па ниж­чих рівнях схеми, то це відображає оборонну тактику медицини та охорони здоров’я. Від вирішення тактичних зовнішніх завдань на нижчих рівнях схеми (в основному пов’язаних з оптимізацією ре­сурсів щодо виявлення та лікування хворих) система охорони здо­ров’я дедалі більше наближається до вирішення стратегічних за­вдань на 2 верхніх рівнях схеми. Усе назване потребує введення що одного визначення — системи охорони здоров’я. Система охорони здоров’я (СОЗ) являє собою власне систему з її функціональними зв’язками з іншими підсистемами соціальної інфраструктури у вигляді соціально-гігієнічних, санітарио-гігієиіч- них та психогігієнічних потреб для розробки комплексу взаємозв’я­заних і взаємодоповнюючих заходів, які реалізують функцію опти­мальної життєдіяльності за критеріями здоров’я індивіда, колекти-
Зовнішнє (навколишнє) середовище

Природне сєредобище

Соціальне середовище


Природне середовище

Антропогенне середовище


Охорона здоров'я та медицина

Інші сфери

ТІ


Здоров'я:
Індиб/до
Окремих груп—
Населення




Виробнича сфера Побутова Сфера Осбіта і культура

біосфера

Народо­ населення

Гідроссрера

Атмосфера /Іітосфера

Космоссрера

вивчення причинно - нослідкових зв'язків

Первинна профілактика Стадія Г~ ■■ ""симптомів
Перші зовнішні прояви захворювань
Ефективне




Тестування т Заховані патологічні зміни Вторинна профілактика Стадія синдромів

Пізній вияв1 І ? > Підтримуюче
лікування
Накопичення кількості хронічних захворювань




'уВстановлено також тісніш прямий зв’язок між смертю, пароджу- ваністю то сонячною активністю. З виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, знижується працездатність, порушується ритм життя. У цей період реєструють підвищення захворюваності, частоти загострень хронічних хвороб, насамперед серцево-судинної системи та ЦНС, дорожиого травматизму. Аналізуючи такі явища, слід мати на увазі одинадцятирічний (в середньому) цикл сонячної активності, піки якої відчуває не тільки все живе на Землі, але й сама наша планета (землетруси, селі, рух льодовиків та айсбергів, повені, виверження вулканів, циклопи та антициклони, тайфуни, геологічні катаклізми, посухи та інші стихійні прояви). О. Л. Чи- жевський справедливо застерігав: «...було б зовсім невірним при­пускати, що захворювання чи смертельні випадки спричинюються космічними чи атмосферно-телуричними явищами... Мова може йти лише про поштовх з боку зазначених зовнішніх чинників, який, впливаючи на підготовлений організм, тобто на такий, який існує чи у нестійкій рівновазі (дезадаптація), чи у стадії передхворобн, при­зводить його до загибелі». З кліматичними чинниками тісно пов’язані функціональні стани та захисні реакції організму, а також мотивація поведінки, що, в свою чергу, може призвести до вішиїшешія низки захворювань, в тому числі й психічних розладів. Спекотний сухий чи вологий клімат обмежує фізичну актив­ність людей, що збільшує частоту серцево-судинних та ниркових захворювань. Відзначено високу захворюваність і смертність, особ­ливо від хвороб органів дихання, ревматизму, колагенозів, у міс­цевостях з холодним кліматом. Сезонні коливання температури ві­діграють не останню роль у розвитку психічних захворювань та психосоматичних розладів. Особливо небезпечні для здоров’я насе­лення несподівані підвищення температури. До них найбільш чут­ливі хворі на серцево-судинні захворювання та люди похилого віку, смертність яких у цей період різко зростає. Сезонні коливання смертності від злоякісних новоутворень поки що встановити не вдалося. Високі значенпя коефіцієнтів кореляції між щоденною смертністю у зв’язку з окремими причинами і температурою повіт­ря у літній час зумовлені тим, що вплив температури на смерт­ність проявляється відразу. Несподівані відлиги у зимовий період спричинюють підвищешш смертності у наступні дні. Чутливість людини до геліометеотропних ЧИННИКІВ Важко оцінити всі аспекти дії атмосфери на благополуччя лю­дини та її фізичний чи психологічний стан. Небезпечні погодні яви­ща, безумовно, завдають шкоди: вони є причиною травм, загибелі тисяч людей. Вплив забруднепого повітря хоч і не такий драматич­ний, та все ж може призвести до по сприятливих наслідків, особливо у дуже молодих та літніх людей, які страждають до того ж па за­хворювання легень. Інколи погода по-різному впливає па людей із однаковішії захворюваннями. Наприклад, деякі хворі на астму вва­жають, що па них повітря пустелі справляє дивовижний вплив, то­ді яі; іншим воно по приносить полегшений,' а причини таких роз­ходжені. до цього часу не знайдені. Інколи дуже важко визначити, яким чином погода впливає на поиедіпку та психологічний стан людніш, проте такий вплив, безперечно, існує: наприклад, позитивні відчуття з настанням перших теплих сонячних днів навесні після довгої холодної зими. Установлено, що сильні сухі поривчасті та гарячі сухі вітри мають пряме відношення до збільшення числа ви­пад,кін ненормальної поведінки. Немає потреби пояснювати, які ме­теоумови викликають приємні відчуття, а які — дискомфорті». Най­важливішим мотеоелемептом є температура, однак при сильному вітрі холодні дні здаються ще холоднішими, а спекотпі — ще спе- котнішпмн. Вітри зумовлюють також багато інших ефектів. Навіть за помірної температури вологість повітря впливає па тс, як людина сприймає температуру. В умовах низької відносної вологості біль­шості людей здається, що температура нижча, ніж насправді, і на­впаки. Дек килі людям подобаються холод,ні ;ншп, інші віддають перева­гу теплому і пологому повітрю. Цс залежить від фізіології людніш, її пспхологічпої схильності, а також емоційного сприйняття кліма­ту, в якому пройшло її дитинство. Тому спроби вивести залежність комфорту від атмосферних умов мають грунтуватися на великому статистичному матеріалі. Для середньої здорової людніш індекс комфорту чи дискомфорту в тиху погоду може бути виражений че­рез температуру і відносну вологість повітря. Якщо температура повітря нижча приблизно на 2 °С, вплив відносної вологості можна не враховувати; за високої температури підвищена вологість ви­кликає дискомфорт. Коли температура повітря перевищує 38 °С, більшості людей стає спокотно незалежно від рівня вологості. Коли відносна вологість перевищує за такої температури ЗО %, то умови можна назвати гнітючими. Температура 28 °С стає гнітючою, якщо вологість перевищує 70 %. Бігуни, які беруть участь у змаганнях на довгі дистанції, а також ті, хто бігає підтюпцем заради розваги і здоров’я, по повинні недооцінювати небезпеку теплового стресу. Максимально рекомендований час для вечірнього бігу підтюпцем складає 1 год, а для спортивного бігу — тільки 15 хв. Сукупний вилив одягу, що затримує випаровування поту, і со­нячної радіації може призвести до збільшення ефективної темпера­тури приблизно па 7 °С. Бігунам у спекотпі сонячні дні рекомен­дують одягати світлий одяг із тканин, які пропускають повітря, і скорочувати тривалість бігу. Кожній людині, яка бажає відновити свої сили після хвороби, рекомендують уникати надмірної спеки, особливо у поєднанні з ви­вів, популяцій. З огляду па це в деяких країнах Міністерство охо­рони здоров’я було перейменоване в Міністерство охорони здоров’я та навколишнього середовища. ВИДИ ПРИСТОСУВАННЯ людини ДО ЗМІН НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА Пристосування людини до змін навколишнього середовища від­бувається через термінові та довготермінові пристосовні реакції: гомеостаз, обмін речовин, імунітет, регенерація, адаптація та інші властивості людського організму. Так, заходи автоматичної підтрим­ки сталості внутрішнього середовища відомі під назвою механізмів саморегулювання фізіологічних функцій, чи гомеостазу. У механізмі саморегуляції внутрішнього середовища організму найнажлинішу роль відіграє функція організму, яку можна визначити як корис­ний пристосовний ефект (П. К. Лнохіп). Таким ефектом с опти­мальний рівень вмісту різиих речовин в організмі. Значне відхи­лення вмісту цих речовин у той чи інший бік негайно викликай ланцюг нейрогуморальних регульованих процесів, які відновлюють втрачену рівновагу. Велике значення в забезпеченні цих процесів належить інформа­ції про успіх та користь дій, спрямованих на відновлення присто­совного ефекту, яка безперервно надходить до ЦНС. Під обміном речовий та енергії розуміють комплекс біохімічних та пов’язаних з ними енергетичних процесів, які лежать в основі життєдіяльності всіх живих організмів. Процеси обміну речовин та енергії перебігають послідовно й узгоджено, утворюючи в живих організмах єдність розпаду і синтезу. Регенерація — відродження (поновлення) анатомічної цілості органа чи тканини після загибелі структурних елементів. У фізіо­логічних умовах процеси і реакції проходять безперервно з різною інтенсивністю у різних органах і тканинах відповідно до інтенсив­ності відживання клітинних елементів даного органа чи тканини і заміни їх па новоутворені. Безперервно заміщуються ферментні елементи крові, слизових оболонок травного каналу, дихальних шляхів. Циклічні процеси у жіпочій статевій сфері призводять до ритмічного відторгнення й оновлення ендометрія шляхом його регенерації. Усі ці процеси є фізіологічним прототипом патологічної реакції, яка визначається розмірами загибелі тканини і характером патогенних впливів. На­приклад, рубці після опіків шкіри відрізняються від рубців іншого походження. Сифілітичні рубці призводять до потворності органа. На відміну від фізіологічних реакцій репаративна регенерація охоплює широке коло процесів, які ведуть до відшкодування дефек­ту, спричиненого втратою тканини внаслідок її ушкодження. Усі розглянуті механізми пристосування людини до навколиш­нього середовища характеризують адаптацію, яка включає: 1. Генетичний рівень — генетичний природніш відбір, що забез­печує збереження популяції. 2. Фенотнповнй рівень — індивідуальне пристосування до нових умов існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних меха­нізмів: зміни обміну речовин (метаболізму); збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу); імунітету, тобто несприіінятпості організму до інфекційних та неінфекційних аген­тів і речовин, які потрапляють в організм зовні чи утворюються в ньому під впливом тих чи інших чинників; регенерації, тобто від­новлення структури ушкоджених органів чи тканин організму (за­гоювання ран і т. ін.); адаптивних безумовних та умовнорефлек­торних реакцій (адаптивна новедінка). Людина здатна переносити умови, які докорінно відрізняються від тих, в яких вона еволюціонувала,— вона швидко виробляє біо­логічну, соціальну та культурну пристосованість до несприятливих умов. Проте така адаптація досягається дорогою ціною і може при­звести до хронічних захворювань, особливо у дітей та людей по­хилого піку. ВПЛИВ ЧИННИКІВ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ Природне середовище утворює визначені, найчастішо специфічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Зараз вже не викликає сумнівів такий прнчшшо-наслідковші ланцюг: сонячна активність — збурення магнітосфери та іоносфери — зростання напруги електро­магнітного поля Землі — реакція організму. Головним збудником життєдіяльності на нашій планеті є сонячне випромінювання з усі­ма ііого електронними та іонними потоками і спектрами. Сонячна активність сприяє таким фізико-хімічним процесам, як коливання атмосферного тиску, температури, ступінь вологості повітря, та ін­шим, які позначаються на етапі серцево-судинної та нервової си­стем, психіці та поведінкових реакціях людині^ Вплив метеороло­гічних чинників на людину було помічено ще в глибоку давнину, однак серйозні дослідження цього явища почалися у XVII ст. (В. Ваштассіпі, Тії. 8у(1еп1іат, \У. Огані, Г. ІІоИтап та ін.). У по­дальшому ці досліджепня розвивалися, методики удосконалювалися. Перша згадка про вплив Сопця на розвиток епідемій була зроб­лена В. Мооге 1886 р. Найпереконливіші, такі, що грунтуються на великому фактичному матеріалі, дослідження провів видатний віт­чизняний вчений О. Л. Чижевський (1976). Ним було знайдено за­кономірності спалахів таких захворювань, як чума, холера, дизен­терія, дифтерія, грип, та інших, пов’язаних з підвищенням віру­лентності збудника інфекції.