Більшість герпетичних уражень мають тенденцію до рецидивів та хронічного перебігу. Це передбачає комплексний підхід до лікування захворювань, зумовлених вірусом простого герпесу (ВПГ), з використанням етіотропних противірусних препаратів, імунних стимуляторів, фізіотерапевтичних засобів. Ефективним препаратом для лікування генітального герпесу є ацикловір (зовіракс), який призначають усередину, внутрішньовенно і місцево. Він добре проникає в клітини, має мінімальну токсичність, не викликає звикання, не накопичується в організмі, що дозволяє застосовувати його протягом тривалого часу. Оральні препарати ацикловіру показані для лікування герпетичних уражень шкіри і слизових оболонок.

Гарднерельоз займає певне місце серед хвороб, що виникають при статевих контактах. Захворювання є результатом інфікування піхви гарднерелою (Gardnerella vaginalis), раніше відомої як Haemophilus vaginalis. Gardnerella vaginalis — нерухома грамнегативна паличка.

Зараз встановлено, що цей мікроорганізм є умовно- патогенним, тобто зумовлює патологію тільки за певнихумов і часто в асоціації з іншими мікробами: Prevotella
bividisients, Bacteroides ureoliticus/levii, Fusobacterium nucleatum, Mobilincus species, Peptostreptococcus prevotii/ qnaerobicus, Mycoplasma hominia, Ureaplasma urealiticum. Інфекція, що спричиняється гарднерелами, контагіозна.

Найбільш часто збудниками сечостатевих мікозів є дріжджоподібні гриби роду Candida — С. albicans, С. krusei, С tropicalis, С pseudotropicalis, С. stellatoidea,
С. parapsilosis, а також різні сполучення грибкових агентів, зокрема, гриби роду Torulopsis (Torulopsis glabrata) у сполученні з Candida. Дріжджоподібні гриби Candida і Torulopsis є умовно-патогенними мікроорганізмами.

В організмі людини паразитують три види трихомонад: Trichomonas tenax, що виявляється в порожнині рота; Tricomonas hominis — у шлунково-кишковому тракті, Trichomonas vaginalis — у сечостатевому тракті. Патогенною є тільки Т vaginalis.
У жінок місцем мешкання Т. vaginalis є піхва, у чоловіків — передміхурова залоза і сім'яні пухирці. Сечовипускний канал може уражатися у хворих обох статей.
У більшості чоловіків трихомоніаз перебігає безсимптомно.

Сечостатевий мікоплазмоз — інфекція, що передається статевим шляхом, спричиняється генітальними міко- плазмами: Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium і Ureaplasma urealiticum.
Терапія генітального мікоплазмозу повинна бути комплексною, патогенетично обґрунтованою і включати не тільки засоби впливу на збудник, але й підвищення захисних сил організму. Як і при інших запальних захворюваннях сечостатевих органів інфекційної природи, терапія повинна відповідати клінічному топічному діагнозу, стадії хвороби та особливостям патології у конкретного пацієнта.

Збудник Chlamydia trachomatis — облігатний внутрішньоклітинний паразит, Якому притаманна стійкість до багатьох антибіотиків. При сечостатевому хламідіозі застосовують етіотропну, патогенетичну і симптоматичнутерапію. Результати лікування залежать не тільки від своєчасного встановлення діагнозу захворювання, але й від ретельності та достатньої тривалості терапії. Вибір
засобів лікування здійснюється за наявності ускладнень.

Гонорея
Збудник захворювання Neisseria gonorhoeae є типовим представником грамнегативних кокових бактерій, чутливий до багатьох антибактеріальних препаратів. Але ступінь чутливості залежить від штаму (ауксотипу) гонококів
і наявності плазмідних або хромосомних бета-лактамаз та інших ферментів, що розщеплюють антибіотики. Гонококи пристосувались уникати захисних сил
макроорганізму та дії антимікробних препаратів. Перенесена інфекція викликає лише нестійкий штамспеци- фічний имунітет, який не запобігає новому зараженню
через мінливість поверхніх антигенів гонокока.

Сифіліс як моноінфекція зустрічається досить рідко — приблизно у 1/3 випадків. Частіше діагностується змішана інфекція — сифіліс із хламідіозом, мікоплазмо-
зом та іншими статевими хворобами (приблизно у 2/3 випадків). Причому сифіліс поряд з однією урогеніталь- ною інфекцією спостерігається у половини хворих, з двома — у 1/5. Виявлялися хворі з трьома й навіть чотирма венеричними інфекціями, окрім сифілісу. Наявність суб' єктивних скарг з боку сечостатевого тракту мають менше половини хворих на сифіліс із супровідною хламідійною та мікоплазмовою інфекцією.

1.1. Загальні принципи
Пеніциліни є основними лікарськими засобами для лікування сифілісу. В Україні використовуються такі препарати біосинтетичного пеніциліну:
• бензилпеніциліну натрієва сіль (пеніцилін О)
• бензилпеніциліну новокаїнова сіль (прокаїн-пеніцилін в)
• препарати бензатинбензилпеніциліну (біцилін-1, екстенцилін, ретарпен)
• комбіновані препарати пеніциліну:
^ біцилін-3 (бензатинбензилпеніцилін + бензилпеніцилін+бензилпеніциліну новокаїнова сіль)
^ біцилін-5 (бензатинбензилпеніцилін + бензилпеніциліну новокаїнова сіль).