У
системі природоохоронних заходів для захисту довкілля основоположна роль
належить законодавству, яке визначає міру належного ставлення людей до природи,
регулює порядок використання її ресурсів, закріплює права та обов'язки
державних органів, підприємств, установ, а також громадян в області охорони
навколишнього середовища. Крім того, законодавство передбачає і відповідальність
за порушення відповідних правил. Базові принципи правової охорони навколишнього
середовища закріплені в Конституції України. Вони виходять із гуманітарних і
правових положень про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека, право на екологічне безпечне довкілля є самої високою
соціальною цінністю. Конституція гарантує відшкодування громадянам України збитків,
завданих внаслідок порушення цього правила. До теперішнього часу в Україні склалася
розгалужена система природоохоронного законодавства, основу якого складають:
Закон України про охорону навколишнього середовища (1992 р), Водний кодекс
України (1995 р.), Земельний кодекс України (2001 р), Кодекс України про надра
(1994 р), Лісовий кодекс України (1994 р.) Закон України про тваринний світ
(1993 р.), Закон України про охорону атмосферного повітря (1992 р.), Закон України
про природно-заповідний фонд (1992 р.) Закон України про екологічну експертизу
(1995 р), Закон України про поводження з радіоактивними відходами (1995 р). Закон
України про відходи (1998 р.) та ін. В Україні діють близько 30-ти загальних законодавчих
актів, а також велика кількість нормативно-правових природоохоронних актів, в
числі котрих: постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, Указ
Президента України, Положення, Інструкції та методики Мінекології України та
ін. Так, використання та охорона водних
ресурсів регулюються майже 140 законодавчими і підзаконодавчими актами, земельних
ресурсів та надр-32, тваринного і рослинного світу -105, природно-заповідного
фонду -105. Нагадаємо, що уперше питання екологічного права були поставленні на
Стокгольмській конференції ООН з навколишнього середовища у 1972 році; -
найперший принцип Декларацій якої проголосив право людини на сприятливе
навколишнє середовище. У подальшому це право у тій або іншій редакції було
закріплено в конституціях багатьох країн світу, однією з перших серед яких
була Україна, яка закріпила його з 1991 році в "Законі про охорону
навколишнього природного середовища".
У статті
3 цього Закону записані природоохоронні основні
принципи, в числі яких:
- пріоритетність вимог
екобезпеки, обов'язковість виконання екостандартів, нормативів і лімітів
використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та
іншої діяльності;
- гарантія екобеспечного
середовища для життя і здоров'я людей;
- попереджуючий характер
(профілактика) заходів з охорони навколишнього середовища;
-
екологізація матеріального виробництва
на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього середовища,
використання та відновлення (відтворення) відновлюваних природних ресурсів та
широкого впровадження новітніх екологічно безпечних технологій;
- збереження просторового
(ландшафтного) та видового різноманіття, а також цілісності природних об'єктів
і комплексів; - наукова обгрунтованність
та узгодженість екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на
основі інтеграції міждисциплінарних знань в галузі екологічних, соціальних,
природних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього середовища;
- обов'язковість
екологічної експертизи проектів усіх видів діяльності;
- гласність і демократія
при прийнятті рішень, реалізація яких може вплинути на стан навколишнього
середовища;
- формування у громадян
екологічного світогляду;
- наукове обґрунтування
норм впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;
- плата за забруднення
навколишнього середовища, за погіршення якості , виснаження природних ресурсів,
компенсація збитку, нанесеного порушенням природоохоронного законодавства;
- стимулювання у справі
охорони навколишнього середовища або притягнення до відповідальності порушників
екологічного законодавства; - вирішення проблем охорони навколишнього середовища на
основі широкого міждержавного співробітництва.
Україна приєдналася
(ратифікувала) до Міжнародної конвенції про водно-болотні угіддя, про охорону
світової культури і природної спадщини, про збереження дикої фауни і флори і
природних середовищ, про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті
рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього
середовища.
Остання була прийнята на четвертій Конференції міністрів держав
"Навколишнє середовище для Європи" в місті Оргусе (Данія) 23-25 червня 1998 року.
Дотримуючись принципів
цієї Конвенції, законодавство України в той же час підкреслює, що не може бути
конфіденційною інформація, коли виникає загроза здоров'ю людей або
навколишньому середовищу в результаті антропогенної діяльності або внаслідок
природних явищ. Вся інформація, яка могла б дати можливість громадськості вжити
заходи для запобігання або зменшення шкоди, повинна поширюватися негайно.
Виняток становить інформація, оприлюднення якої може негативно вплинути на
конфіденційність діяльності державних органів, міжнародні відносини,
національну оборону і державну безпеку, а також на ведення правосуддя,
конфіденційність комерційної та промислової інформації, конфіденційність даних
про особу та ін.
Основними правовими елементами в області охорони
навколишнього середовища є:
- система закріплених
законодавством правил;
- державний
і громадський контроль дотримання закріплених законодавством правил;
- юридична
відповідальність за порушення вимог законодавства. Міністерство екології та природних ресурсів Українінекології)
здійснює контроль використання та охорони земель, надр, поверхневих і підземних
вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу,
морського середовища, природних ресурсів територіальних вод, континентальної та
морської економічної зон України, а також контроль дотримання норм
екологічної безпеки »
Згідно з
Конституцією, Президент України має право в разі необхідності оголошувати
зонами надзвичайної екологічної ситуації окремі райони на території держави з
наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.
Кабінет
Міністрів України в межах своїх повноважень забезпечує проведення політики у
галузі охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки,
природокористування і т.д.
Верховна
Рада України є не тільки постійно діючим законодавчим, але і контролюючим
органом державної влади, в тому числі і в галузі охорони навколишнього
середовища. В областях контрольні повноваження передано
місцевим Радам.
У
системі Мінекології України функції
державного природоохоронного контролю покладені на Державну екологічну
інспекцію.
Заступник
міністра з екології та природних ресурсів одночасно є Головним державним
інспектором України з охорони навколишнього середовища.
1.2.Екологічний злочин і злочинне незнання
Важлива роль у справі
охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів належить
правоохоронним органам-прокуратурі і судам.
Здійснюючи
контроль і нагляд у всіх сферах суспільних оголошень, вони в той же час
контролюють дотримання природоохоронного законодавства всіма міністерствами,
відомствами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Структура
та повноваження цих органів регулюються відповідними законами.
На
території України сформовані і діють підрозділи екологічної міліції та екологічна
прокуратура (в США, наприклад, цим структурам, до певної міри, відповідають
спеціальні групи фахівців, які за результатами аеронаглядів і аерофотозйомок
розслідують випадки злісного забруднення навколишнього середовища).
Існують такі поняття, як
"екологічний злочин" і "злочинне незнання". Екологічний
злочин - це умисне злісне погіршення
якості навколишнього середовища (або її складових компонентів), що суперечить
національним (державним) законам і / або міжнародними угодами і призводить до
тяжких екологічних наслідків.
Екологічне злочин
відноситься до категорії кримінальних.
Злочинне незнання - це небажання або
невміння користуватися наявною інформацією про сучасний ході
еколого-економічних і соціальних
процесів або про їх ймовірне розвитку в майбутньому, тобто очевидне ігнорування факторів ризику, наявності самого
ризику, користування неповною і невизначеною інформацією (або надання такої),
що призводять до негативних екологічних наслідків.
Незважаючи
на те, що злочинне незнання (незнання, що межує зі злочином) є поза юридичним
поняттям, проте воно має високу соціальну значимість, про що свідчать наступні
нереалізовані (в основному завдяки втручанню і протесту з боку відомих діячів
науки, культури і мистецтва) та реалізовані "проекти століття" в колишньому
СРСР:
- проект повороту
сибірських річок;
- проект каналу
Дунай-Дніпро;
- розширення
посівних площ бавовни в Середній Азії, що призвело до екологічної катастрофи у
Приаралля;
- використання
радіоактивних порід з відвалів уранових родовищ при будівництві і дорожніх
роботах у м. Жовті Води (Дніпропетровська область), що привело до того, що і до
цього дня рівень у-фону на 92% території цього міста сягає в середньому 16,6
МКВ / рік, на 8% - 30 МКВ / рік (в тому числі на 3% території - близько 120 МКВ
/ рік) а концентрація радону в повітрі житлових приміщень у 70% випадків
перевищує в 20 разів ПДУ і становить 100 БК/м3;
-
застосування злочинної технології геохімічної видобутку урану Жовтоводські гірничо-металургійним комбінатом (Дніпропетровська
область), привела до того, що за20років
(1962-1983 рр..) В піщані водоносні горизонти було розміщено близько 6 млн.м3
суміші концентрованих сірчаної та азотної кислот. Крім
того, на глибині до 300 м
без ізоляції були поховані радіоактивні відходи. Все
це могло (і може) вплинути на наявність радіонуклідів цезію, стронцію та радію
в колодязної та артезіанська вода у Софіївському, Криничанському,
Солонянському, Апостолівському та Нікопольському районах області. Ряд фахівців
вважає, що рукотворне підземне радіонуклідне кислотне "озеро"
сьогодні рухається у бік річки Кам'янка, знищуючи і отруюючи на своєму шляху грунтові
та підземні води;
- розміщення
на відносно невеликій території густо населеної України п'яти АЕС
(Чорнобильська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька, Южно-Українська ) з 13-ма
ядерними блоками, що становило 40% усіх потужностей напіввійськових ядерних
реакторів СРСР.
Перелік подібних
"проектів століття" можна було б продовжити.
Про один
з прикладів злочинного незнання, що перейшло у розряд екологічних злочинів,
свідчить також і історія сумно відомого пестициду ДДТ, створеного в 30-ті роки
XX ст. німецьким вченим Мюллером, що отримав за цей винахід
Нобелівську премію.
ДДТ
широко застосовувався для боротьби з шкідливими для людини організмами
(комарами, тарганами, клопами, прусаки, шкідниками сільськогосподарських
культур і лісів) в 40-60-х роках, тобто коли ще не було відомо
про особливу небезпеку цього пестициду для всього живого на Землі. Цей момент в історії використання ДДТ можна
охарактеризувати як злочинна незнання, оскільки була фактично проігнорована
комплексна перевірка його побічної дії на якість життєвих середовищ (вода,
Грунь, повітря), здоров'я людини та види організмів, у знищенні яких він зовсім
не був зацікавлений.
Застосування
ДДТ в багатьох країнах, у тому числі в Україні, після 60-х років, тобто після
наукового докази його величезної "живучості" (до 50-ти і більше
років) в біосфері і високу токсичність, канцерогенних, мутагенних й
ембріотоксичною властивостей, відсунуло колишнє злочинне незнання в категорію
екологічних злочинів.
Як незнання, що межує зі
злочином, можна розглядати щорічне спалювання стерні на сільськогосподарських
полях в ряді регіонів.
Цей вид анти
екологічної діяльності не тільки створює
пожежонебезпечність, що завдає великої шкоди наземної та грунтової фауни і
флори.
Зокрема, при спалюванні
стерні під впливом високих температур грунтовий покрив прогоряє і спікається на глибину до 20 см і більше.
При
цьому гинуть грантові організми - "творці" родючості грунтів
(мікрогріби, бактерії, водорості, дощові черв'яки, та ін.), савці, плазуни,
птахи, корисні комахи та інші представники тваринного світу, що живуть на
полях, у прилеглих до них лісових насадженнях я водоймах.
Для самовідновлення
втрачених природних компонентів при сприятливих умовах потрібно не один
десяток, а то й сотні років.