ХВОРОБА ЗАМОЖНИХ І БЕЗХАТЧЕНКІВ

 03.11.2011

Нею є туберкульоз, від якого потерпає чимало українців

За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, на туберкульоз у світі щороку захворюють понад 8 мільйонів осіб, а 2—3 мільйони помирають. Це більше, ніж від СНІДу, грипу, малярії та інших інфекційних захворювань.

На сьогодні кількість людей, уражених паличкою Коха, сягає 60 мільйонів, з яких майже 20 мільйонів виділяють збудника хвороби в навколишнє середовище. Якщо ця тенденція зберігатиметься й надалі, то, за прогнозами вчених, до 2020 року кількість хворих може досягти близько 2 мільярдів.

Про ситуацію із туберкульозом в Україні, заходи, до яких вдається держава, зокрема Міністерство охорони здоров’я, щодо поліпшення ситуації, розповідає начальник управління соціально небезпечних хвороб Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам Ольга САКАЛЬСЬКА.

— Сьогодні в Україні офіційно зареєстровано близько 80 тисяч хворих на всі форму туберкульозу. Одним із чинників, який призвів до цього, стала загальносвітова тенденція, — говорить Ольга Петрівна. — А також погіршення життєвого рівня багатьох наших громадян, несвоєчасне звертання по допомогу тощо. Загалом пік захворюваності на туберкульоз припав на 1995 рік, і до того показники, що характеризують його поширення, невпинно зростали. Але, слава Богу, починаючи з 2006-го, почали уповільнюватися. Наприклад, у 2010 році захворюваність на туберкульоз становила 68,4 випадку на 100 тисяч населення, що на 6,4 відсотка менше, аніж у 2009-му, і на 21 відсоток менше порівняно з 2005-м, коли було зафіксовано рекордну кількість хворих.

 Тішить, що водночас знизилася і смертність. Наприклад, у 2006 році цей показник становив 25,3 на 100 тисяч населення, а вже у 2010-му — 16,8.

— У цьому, мабуть, свою роль відіграла й Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007—2011 роках, прийнята урядом?

 — Безперечно. За 5 років чинності Програми кількість хворих з новими випадками туберкульозу зменшилася майже на 6 тисяч осіб, померлих — на більш як 3 тисячі,  а  кількість осіб з активними  формами хвороби — на 10 299 осіб.

— Але, разом з тим, погодьтеся, що результати не такі вже й значні…

 — Згодна, що цифри, названі мною, не вразять читачів. Але, погодьтеся, вони не можуть не додавати оптимізму. Принаймні нам, медичним працівникам, які, як ніхто інший, розуміють, чим загрожує нашій нації туберкульоз.

— Розкажіть, будь ласка, як виконується зазначена Програма.

 — Сама лише наявність Програми, хоч якою б досконалою вона була, аж ніяк не може означати успішності у «війні» з туберкульозом. Її потрібно неухильно виконувати. І, звичайно, фінансувати ті заходи, що передбачені нею. Це ті два кити, на яких базується будь-яка державна програма. Так-ось, ті, хоч і незначні, позитивні зрушення, про які я вам сказала, сталися саме завдяки виконанню багатьох намічених заходів і їх фінансуванню.

 Так, асигнування на її реалізацію у 2010 році мало б становити понад 221 мільйон гривень, але під час формування Державного бюджету витрати було зменшено майже до 176 мільйонів гривень, тобто майже до 80 відсотків від запланованого. Але разом з тим видно, що з боку влади все ж є розуміння зазначеної проблеми: минулого року на боротьбу з туберкульозом було виділено значно більше коштів, ніж на початковій стадії виконання Програми у 2007 році.

 Значних успіхів досягнуто в розвитку лабораторної мережі, яка розширила кількість обстежуваних. Наприклад, у 2006 році в структурі нових випадків туберкульозу лише в 30,4 відсотка пацієнтів підтверджували діагноз туберкульозу виділенням його збудника, то у 2009-му цей показник становив близько 50 відсотків.

 Ще не так давно в загальнолікарській мережі ми діагностували цю хворобу методом мікроскопії мазка мокротиння в пацієнтів з підозрою туберкульозу лише в 0,3 відсотка випадків, а у 2010 році ця цифра становила вже 3,5 відсотка. Ми досягли того, що обстеження на туберкульоз шляхом мікроскопії мазка мокротиння проводяться в кожній районній лікарні.

— Отже, все чудово в царині боротьби з паличкою Коха й не за горами той час, коли з нею буде покінчено?

 — Ні. Проблем вистачає. На тлі стабілізації епідемічної ситуації щодо звичайного туберкульозу, через поширення епідемії ВІЛ/СНІДу та деякі помилки, що допускаються під час реалізації Програми, зростають захворюваність та смертність від ко-інфекції туберкульоз/СНІД та мультирезистентного туберкульозу. І якщо не вжити термінових заходів, то означені проблеми лише загострюватимуться. Хочу сказати, що високий рівень смертності від ко-інфекції зумовлений насамперед труднощами під час діагностики позалегеневих форм туберкульозу через атиповий перебіг захворювання, відсутність відповідного медичного устаткування. Зокрема, комп’ютерної томографії, аналізаторів мікробіологічних, які визначають наявність у крові збудника туберкульозу. Не сприяє більш успішній боротьбі з паличкою Коха і недостатня координація між протитуберкульозною службою та службою СНІДу.

— Невже ситуація настільки безнадійна?

 — Ні. Для зменшення захворюваності та смертності від ко-інфекції потрібно насамперед забезпечити своєчасне діагностування випадків поєднаного захворювання шляхом посилення координації між службами, про які я казала вище, доступу людей до додаткових методів діагностики позалегеневого туберкульозу.

 Потрібно розширити коло ВІЛ-інфікованих осіб, які матимуть доступ до АРТ-терапії підтримки, підвищити якість диспансерного спостереження за ВІЛ-інфікованими, відпрацювавши механізм повернення хворих до диспансерного спостереження.

 На сьогодні в Україні зареєстровано понад 4 тисячі хворих на мультирезистентний туберкульоз. Їхня кількість зростає.

 Основними причинами цього є відсутність єдиного підходу до надання медичної допомоги хворим на туберкульоз.

 Сьогодні фінансування медичних закладів здійснюється з урахуванням насамперед кількості ліжок для хворих, а не надання послуг. А відсутність якісного контрольованого лікування в стаціонарних чи амбулаторних умовах, тривале перебування пацієнтів у медичних закладах сприяють поширенню внутрішньолікарняної інфекції.

— Які шляхи розв’язання цієї проблеми Ви, Ольго Петрівно, бачите?

 — Їх є кілька. Правильний діагноз, як відомо, є запорукою адекватного і якісного лікування. Тож потрібно насамперед забезпечити медичні заклади належним діагностичним обладнанням, запровадити генетично-молекулярні методи діагностики, скоротивши при цьому контингенти і терміни перебування на лікарняному ліжку. Нам потрібно досягти суворого дотримання вимог інфекційного контролю як у протитуберкульозних, так і в інших медичних закладах, при цьому забезпечивши якісне і контрольоване лікування як у стаціонарних умовах, так і амбулаторних.

 Сьогодні не забезпечується адекватний контроль з боку обласних управлінь охорони здоров’я за виконанням чинного законодавства в місцевих медичних закладах, особливо на районному рівні, мусимо визнати, що система надання послуг хворим на туберкульоз більше орієнтована на медичну службу, аніж на пацієнта. Це призводить часто до необґрунтованої госпіталізації та подовження термінів перебування хворого в лікарні: задля забезпечення виконання плану ліжко-днів. Не слід забувати і про те, що матеріально-технічний стан багатьох протитуберкульозних закладів є вкрай незадовільним і не забезпечує дотримання вимог інфекційного контролю.

 Вистачає також й інших проблем, які вкрай потрібно розв’язати вже найближчим часом.

©”Ваше Здоров’я” №42 за 2011 р.